fbpx
Дозвілля
Вікторія бачила її, але двері відчиняти не поспішала. Майже годину її мама ходила по-під вікнами дому і намагалась зазирнути всередину. Вікторія чула, що надворі злива, розуміла, що її ненці не надто добре восени змокнути, але вдіяти нічого з собою не могла. Звідкись же вона прийшла, хай туди ж і йде

Вона ходила попід вікнами, зазирала і не наважувалась усе ж постукати. Вікторія бачила її, але відчиняти дверей не хотіла. Бачила, яка її мама мокра, але жалю не було. Звідкись же вона прийшла, хай туди ж і йде.

Врешті, годинки через дві,  не витримала, та й діти уже прокинулись. Далі вдавати, що вона її не помічає Віка просто не могла. Вийшла на поріг схрестивши руки попереду:

— Чого тобі? – не говорила – кидала слова-камені.

Мама переминаючись з ноги на ногу, щось намагалась сказати, але не могла – цокотіли зуби. Олена швидше з жалем ніж зі співчуттям до неньки відійшла трохи в бік.

— Заходь у сіни! Далі не смій! Зараз дам теплий одяг, чимось погодую і через годинку іди, – сказала матері.

Жінка нахиливши голову слухняно увійшла в дім. Через пів годинки уже сита і в сухому одязі нарешті наважилась сказати:

— А може я нікуди не піду. Он, діток тобі глядітиму доки ти на роботі. У тебе ж четверо, так? По собі знаю, як потрібна з малими поміч.

Вікторія скривилась не в силах приховувати емоції:

— Як ти там нам з братом у дитинстві казала: «Я не сонечко, усіх не зігрію! Іди кудись, знайди де спати і що їсти!». Так от, я тобі кажу те ж саме. Іди!

Жінка поволі підвелась і вийшла за двері. Вікторія ще довго сиділа не в силах отямитись. Перед очима пропливали непрохані картинки з минулого.

У мами знову гості. Вікуся з меншим братиком з усіх сил намагались бути непомітними. Дівчинка тулила до себе братика і їхній найбільший скарб – торбинку з сухариками. Маленькі недоїдки, які вони з братом збирали на ось такі випадки.

Мама щасливо сміючись заходить до кімнати. Бере фужери із серванта і тут її погляд падає на дітей. Враз обличчя змінюється:

— Ще тут? За хвилину щоб вас тут не було! Я не жартую!

Вікторія знала, що не жартує. Забирала братика і опинялась з чотирирічним Тарасиком за дверима – одна у всьому світі. На початку сусіди радо допомагали і залишали у себе малих, доки їх мама не прийде до тями.

Але потім хтось із них викликав службу і дітей забрали. Вікторія і досі не знає, що сталось і чому, але після того випадку, коли їх повернули, сусіди їх більше до себе не впускали, а мама заборонила іти до будь – кого з них.

Вони тижнями жили у підвалах. Потім, коли пісні і музика у їхній квартирі стихали вони повертались, відмивались, від’їдались і потайки збирали хліб – для наступного разу.

Підвали… Вона ціною неймовірних зусиль і силі волі змогла звідти вийти в світ. Її маленький братик – ні. Пішов по кривій материній стежині. Можливо так йому легше. А Вікторії до сліз його шкода і вона точно знає, хто є виною такого його життя.

Інколи її мама згадує про неї. У ті короткі миті просвітлення вона добирається до віддаленого села де живе Вікторія. Ходить під вікнами, намагається довести доньці, що потрібна їй.

Віка годує, переодягає і незмінно вказує на двері.

Можливо, вона не права, а можливо – деякі вчинки просто не прощаються!

Автор Анна Корольова.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.