В лютому Вікторії виповнилося 30 років. На святкування зібралися родичі та подруги все було як в кіно, гарна фотозона, смачна їжа, жива музика і щирі вітання.
«Ти така красива, така розумна, така успішна…» – один наперед одного звучало в тостах та привітаннях.
І дійсно, як на свій вік, Вікторія досягнула дуже багато, мала власне житло, авто, салон краси і крім того працювала директором на великому підприємстві. Здається Віці заздрили всі і мешканці її рідного закарпатського села і колеги з роботи.
Але щось було не так, в очах Вікторії читався якийсь глибокий сум.
«Сьогодні їй тридцять, а вона досі немає ні діток, ні чоловіка», – ця думка увесь день не виходила з голови іменинниці.
Вчора її 55-річний бос знову пропонував переїхати жити до нього. Вона вже втомилася ігнорувати його залицяння, але розуміла, що доки не приведе у офіс свого нареченого спокою їй не буде.
Кавалерів у Вікторії було багато, її модельна зовнішність завжди приваблювала юрби чоловіків, але Віка хотіла не тільки красивого(ще в дитинстві вона намалювала собі образ обранця, високий, спортивний брюнет з стильною борідкою), але й розумного і успішного. І тут була проблема, ідеальні красені, які їй зустрічалися переважно були нарцисами, а розумні хлопці не відповідали її високим вимогам до зовнішності.
Раптом телефон прийшло сповіщення. Це був telegram, вона впізнала цей звук і її серце забилося частіше, невже таки написав? Не писав вже 2 роки. А раніше на телеграм їй писав тільки він.
«Привіт Мала, вітаю з Ювілеєм! Як ти? Чи можу я надіслати тобі твої улюблені квіти?»
Це був Тарас, чоловік, який змінив її життя. Він розгледів її талант ще тоді, коли вона сама його не бачила, допоміг стати на ноги, багато чого навчив, але було одне але. Тарас був одруженим і мав сина. І хоч він казав Віці, що любить її, вона йому не вірила. Тоді, на зло Тарасові, вона зустрічалася з різними хлопцями і Тарас пішов. Вони час від часу спілкувалися, Віка знала, що якщо буде потрібна допомога – Тарас не відмовить, але 2 роки тому, через непорозуміння вони дуже сильно посварилися і чоловік повністю припинив спілкування. Віка кілька разів писала і дзвонила, але у відповідь було тільки ігнорування.
Що йому написати? Вона 2 роки чекала на повідомлення від нього і зараз у неї тряслися руки.
«Можеш! Можеш навіть привезти особисто», – Віка писала, змінювала текст…, але таки відправила. Хай вже буде, як буде, зрештою їй немає що втрачати.
«Сам не можу, я у США. Розлучився, переїхав до Нью-Йорку і почав все з нуля. От тільки тебе ніяк не можу забути.»
Серце Вікторії вискакувало з грудей від думки, що Тарас її досі любить. Коли він був поруч, вона сприймала його допомогу, як належне, а почуття, які мала до нього їй важко було назвати коханням, радше Тарас був для неї, як друг чи брат. Але два роки без його любові і турботи, показали, як сильно він відрізнявся від всіх інших чоловіків. І хоч він був далеко не ідеальний, але Віка розуміла, що це якась особлива в її житті людина, як кажуть, кармічна. І от сьогодні він написав, чому він не зробив це раніше? Невже вона мала пройти через скільки безсонний ночей і безрадісних днів, щоб усвідомити, що він і є тим, хто був поруч і кого вона не вбергла, а найголовніше тим, з ким вона хоче бути завжди?
Повідомлення від Тараса були найкращим подарунком до 30-річчя, але вони ставили Вікторію перед складним вибором. Що робити? Кинути роботу, бізнес, майно і почати все з нуля, але поруч з Тарасом чи далі будувати кар’єру успішної, але самотньої бізнес леді?
