Вчора ввечері я зняла фату й у нас була перша шлюбна ніч. А на ранок почалось непередбачуване. Макс повільно підняв на мене очі, в яких світилося глузування.
— Дивлюся, який вживаний товар мені дістався, — вимовив він з саркастичною усмішкою. – Ні, дівчинко моя, – він сказав, нахилившись до мене. – Я кохаю тебе і ти будеш поруч, як і клялася вчора на вінчанні. А потім він додав:
— Мої батьки стільки вклали грошей у наше весілля, що з моїм доходом мені ще п’ять років виплачувати гроші. Тільки я сам цього робити не буду. Ти мені допоможеш.
— Ти з нею зустрічаєшся? Та ти у неї не перший, знаєш? Ще пошкодуєш, що вибрав не мене! — з’явився ніби то мій коментар під весільним фото мого найкращого друга.
Я сиділа на кухні тримаючи чашку з недопитим чаєм. Сиділа й питала себе, як могла так помилитися. Як я могла дозволити собі закохатися настільки, що повірила кожному слову Максима? Де ж були мої очі? Чому я не побачила цього раніше, до весілля?
Вчора ввечері я зняла фату й у нас була перша шлюбна ніч. А на ранок почалось непередбачуване.
Цей холодний спокій, з яким він ставився до мене, розпалював у мені гнів. Лише вчора я була найщасливішою жінкою на світі — я виходила заміж за чоловіка, якого кохала понад усе. А сьогодні Макс сидів за кухонним столом, тримаючи мій телефон і переглядаючи щось у ньому. Я відчувала, як обурення наростає, перетворюючись на справжній вир емоцій, що кипіли десь у глибині душі.
— Що ти робиш?! — вигукнула я, не в змозі більше стримуватися.
Макс повільно підняв на мене очі, в яких світилося глузування.
— Дивлюся, який вживаний товар мені дістався, — вимовив він з саркастичною посмішкою, — і пишу твоїм друзям дещо.
Його слова обпекли мене й так важко стало. Я кинулася до нього, намагаючись вирвати телефон, але він був сильнішим. Чоловік просто відкинув мене однією рукою і продовжував своє огидне заняття, посміхаючись мені прямо в очі.
— Зараз ти у мене отримаєш! — глузливо додав він, не зупиняючись. — А це теж твій друг? — Він показав мені фото Ігоря. — Авжеж, той хлопець, фото якого було у твоїй кімнаті. Що, не змогла обкрутити? Бідненька.
— Ігор мій друг, — крикнула я, намагаючись хоч якось до нього достукатися. — Дуже близький друг! Так, я була у нього закохана ще у дитинстві, але зараз у нас із ним зовсім інше, у кожного своє життя. І я рада за нього та Марину.
Макс нахилив голову, ніби знущаючись й повільно промовив:
— Ну звісно, у кожного своє життя, як же без цього. А я, значить, повинен все це терпіти, так? — Його голос наповнився отруйним сарказмом, який я ніколи раніше у ньому не чула. Він дивився на мене з презирством, наче я була для нього зовсім чужою людиною.
— Максе, — я намагалася залишатися спокійною, хоча всередині мене все клекотіло, — ти не маєш права так поводитися. Ти тільки два дні як мій чоловік, а вже переглядаєш мій телефон, смієшся з моїх друзів і намагаєшся мене принизити.
Він лише усміхнувся й нахабно відповів:
— А що, не звикла, що хтось бачить тебе справжню? Звикла гратися зі всіма, як маріонетками? Ось тепер я буду тобою гратися.
Мене затрясло від його слів. Що це за людина, з якою я щойно пов’язала своє життя? Де той Макс, який був поруч зі мною до весілля? Я не могла повірити, що ці слова звучать з його вуст. Його обличчя, здавалося, перетворилося, в очах більше не було тепла, лише злоба й зневага.
— Тобі подобається, коли я страждаю? — тихо запитала я, розуміючи, що сльози вже наповнюють мої очі. — Чому ти це робиш?
Він зухвало подивився на мене й холодно сказав:
— Мені просто подобається знати, що ти не така чиста й невинна, як усім здаєшся. Показати тобі ще? Або може одразу розкажу твоїм батькам, як ти вмієш брехати?
Я втратила контроль й знову кинулася до нього, намагаючись вирвати телефон з його рук, але він міцно тримав його, наче насолоджувався моїм відчаєм. Його сміх розлітався по кухні, ріжучи мої вуха, як лезо ножа.
— Ти не посмієш цього зробити, Максе, — сказала я. — Ти зіпсував наше весілля, наші спогади. Але знай, що ти вже не маєш наді мною влади. Наш шлюб закінчився, навіть не встигнувши розпочатися.
На мить він замовк, здивовано глянувши на мене. Мабуть, не очікував почути таке. Але тільки на мить. Він підійшов до мене впритул, так близько, що я відчула його гаряче дихання на своєму обличчі.
— Думаєш, я тебе так просто відпущу? – його голос був тихим, але кожне слово пронизувало мене холодом. — Ти нікуди не підеш, чуєш? Я зроблю все, щоб тобі не вдалося мене залишити. Хочеш чи ні, але ти будеш зі мною.
У цей момент я зрозуміла, що переді мною зовсім інша людина. Не той Макс, якого я знала і в якого закохалася, а інший, темний та небезпечний. Він був готовий зруйнувати мене, лише щоб задовольнити своє его. Я зробила кілька кроків, намагаючись втримати контроль над собою.
— Це не любов, Максе, — прошепотіла я, дивлячись йому прямо в очі. — Ти не любиш мене. Ти просто хочеш мати наді мною контроль. Але я не дозволю тобі цього.
— Ні, дівчинко моя, – він сказав, нахилившись до мене. – Я кохаю тебе і ти будеш поруч, як і клялася вчора на вінчанні. А потім він додав: — Мої батьки стільки вклали грошей у наше весілля, що з моїм доходом мені ще п’ять років виплачувати гроші. Тільки я сам цього робити не буду. Ти мені допоможеш. І твої батьки теж не менше зробили. Ми ж будемо зразковою сім’єю. Так?
Я дивилася на нього й зрозуміла, що попала у ситуацію, з якої немає виходу. Максим три роки за мною ходив та чекав, поки я погоджуюсь на шлюб, а ніби відчувала, що щось не так, але що ніяк не могла зрозуміти. Напевно любов так затьмарила мої очі, що я втратила контроль над собою, сказавши “так”, коли він зробив мені пропозицію й подарував дорогу каблучку.
Як я хотіла б повернути все назад, щоб не було ніякого весілля, але розуміла, що вже занадто пізно.
