Вона володіла надзвичайною вродою, була моделлю для спортивного підручника, марки із її зображенням продавались по всій Європі. Виключно завдяки власній настирливості вона потрапила до бойового підрозділу, брала участь у боях.
За свою миловидну зовнішність та сильний характер вона отримала репутацію гонорової красуні. Подейкують, що сам Юзеф Пілсудський мав почуття до красуні, однак вона не бачила нікого, окрім свого чоловіка. Її чоловік – один з засновників української артилерії, а син – відомий український історик.
130 років тому, 7 грудня 1892 року, в селі Вишнівчик (нині Львівської області) народилася Олена Іванівна Степанів – командир жіночої чоти Легіону Українських січових стрільців, чотар Української Галицької армії, український історик і географ.
Олена Степанів народилася в родині священика Української греко-католицької церкви. Навчалася у семінарії Українського педагогічного товариства у Львові, належала до скаутської організації “Пласт”. У 1912 році вступила до Львівського університету на філософський факультет, вивчала історію і географію, брала активну участь у діяльності товариства “Сокіл” та у січово-стрілецькому русі.
У роки Першої світової війни – хорунжа, командир стрілецької чоти у Легіоні Українських січових стрільців. Брала участь у найважливіших боях на Карпатській ділянці фронту – під Комарником, на горі Маківка, під Болеховим.
Була відзначена медаллю хоробрості (1914) та військовим хрестом Карла V (1918).
29 травня 1915 року в бою під Лисовичами на Стрийщині Олена Степанів потрапила до російського полону. Перебувала у Туркестані, де не полишила національну роботу. До діяльності жінки-воїна була прикута увага європейської преси. У 1917 році повернулася до Галичини. Повернення Олени Степанів з російського полону до Львова через скандинавські країни стало демонстрацією українського національного руху і нескореності.
На Заході про неї почали говорити як про українську національну героїню.
Була одним із організаторів українського Листопадового повстання у Львові 1918 року, брала активну участь в українсько-польській війні 1918 –1919 років. З листопада 1918 року Олена Степанів – чотар 4-ї Золочівської бригади Української Галицької армії, референт державного секретаріату закордонних справ Західно-Української Народної Республіки. Наприкінці 1919 року разом з урядом ЗУНР виїхала до Відня, де закінчила Український вільний університет та отримала ступінь доктора філософії.
З 1921 року Олена Степанів живе і працює у Львові, її пріоритетом стає педагогічна та наукова діяльність.
Вона викладає у гімназії сестер Василіянок, закладах “Рідної школи” та інших. Нею були вироблені засади вивчення географії України та історичного краєзнавства. Вона активізувала роботу географічної секції Наукового товариства імені Шевченка, залучивши до роботи цілу плеяду здібних науковців.
Після окупації Західної України Червоною армією у 1939 році, Олена Степанів працювала в установах Академії наук УРСР. З 1944 – доцент Львівського університету, Інституту радянської торгівлі, завідувачка сектору в Інституті економіки АН УРСР. У 1946 – 1947 році працювала у Києві. Працюючи в системі Академії Наук УРСР Олена Степанів не змогла до кінця розкрити свій науковий потенціал через перепони радянських схем та ідеологем в науці.
У 1949 році її заарештували “за антирадянську пропаганду” і засудили до ув’язнення на 10 років у таборах Мордовії. У 1956 році за станом здоров’я була достроково звільнена. Повернулася до Львова, де й померла 11 липня 1963 року. Похована на Личаківському цвинтарі.
Чоловіком Олени Степанів був Роман Дашкевич – генерал-хорунжий Армії УНР, артилерист. Син – Ярослав Дашкевич (1926–2010) – видатний український історик і археограф, автор понад 1700 наукових і публіцистичних праць.
За матеріалами Інституту історії України та наукових праць: Книгиницька О.М. Громадська, військова та науково-педагогічна діяльність Олени Степанів. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – Львів, 2018; Український військово-історичний календар. 2022 / Упорядник Владлен Мараєв. – К.: НДЦ ГП ЗС України, 2021. – 102 с.
