У мене прекрасний чоловік. Ми любимо один одного. Рік тому наша сім’я поповнилася ще одним маленьким мешканцем – синочком Михайликом. Всі прекрасно, ми щасливі. У чоловіка хороша робота, але основний прибуток в будинок завжди я приносила. І ми зараз підійшли до того моменту, що мені треба виходити на роботу.
Все б нічого, але кому сидіти з Михасиком? Перша і логічна думка – бабусі. Моя мама живе в іншому місті, досить далеко. Не те, що кожен день, раз на тиждень не наїздишся. Хоча вона на пенсії і якщо я попрошу, то прилетить першим же рейсом. Але є один нюанс – вони з моїм чоловіком не ладнають. Він вдає, що радий зустрічі і поводиться, як гостинний господар, але рівно три дні. А далі – сцени невдоволення. Окремо я їх дуже люблю, і вони мене теж. Але разом їх зводити не можна. Відповідно кандидатура моєї мами відпадає відразу.
Як же йдуть справи з нашою другою бабусею? А ніяк. Вона навіть просить не називати її так, а тільки по імені та по батькові. Колишня секретар різноманітних партійних працівників, а вдає, ніби сама союзом керувала. Поблизу партійної еліти прожила, тепер від усіх очікує особливого ставлення. Я думаю, всім уже стало зрозуміло, що неї допомоги не дочекаєшся. Вона навіть на руки свого онука за рік рази три взяла.
Звичайно ж така ситуація з бабусями моєму чоловікові теж не дуже подобається. Він намагався поговорити зі своєю мамою, але я заздалегідь знала, що це марна спроба.
На черговій сімейній нараді ми вирішили запросити мою маму до нас на тиждень. Чоловік клятвено пообіцяв тримати себе в руках і, якщо вже дуже щось буде йому не так, просто піде до сусіда на кілька годин.
Мама приїхала. Я дуже рада була. Мені настільки фізично легше стало. Я думаю, всі молоді мами мене розуміють. І чоловік задоволений. Був. Рівно три дні. Ще два, він кожен день йшов вечорами з дому. А потім мама поїхала. Я попросила, тому що будинок уже вулкан перед виверженням нагадував. Ну не може мій чоловік у власному домі бачити чужих людей. Тільки я і син для нього рідні. Ось такий характер.
Єдиний вихід – найняти няню. Але і тут безліч мінусів. Хороший спеціаліст – пристойна зарплата. Навряд чи з першого разу вийде підібрати відповідальну няню, а дитині кожен раз звикай до нової людини.
Ось і опинилися ми зараз в такій ситуації, що потрібно приймати рішення, те, до якого зовсім душа не лежить. Може, я ставлюся упереджено до того, що відбувається в моєму житті. Або не так усе насправді, як я собі уявляю? Але усі на молодь звикли скаржитись, а пенсіонери ж теж уже не ті. Раніше і не запитував ніхто – діти то бабусина відповідальність і крапка. А тепер? Бабусі й забули про свої обов’язки прямі. Я ось наприклад виросла з бабусею і чоловік теж. І ніхто не скаржився, навпаки це було само собою зрозуміло і інакше ніяк.
А тепер уже на молодь прийнято ображатись, якщо просять за дитиною наглянути. А чому? Що ж змінилось?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
