fbpx
Дозвілля
– Ти запитуєш, чи любив я тебе усе життя, Раю, – з сумом в голосі мовив поки ще її чоловік, – Любив, але кохав я іншу. Тобі вдячний за все, за дітей, за наше життя. Прости, але хай навіть на рік, чи два, хай на коротку мить, але хочу нарешті бути з нею.

Раїса з чоловіком прожили разом довге, непросте, але щасливе життя. З’явились у них в любові і виросли двоє дітей, вони вже дорослі і мають свої сім’ї. Тепер вони поважні дідусь і бабуся для двох внучат. Чого тільки не пережили разом за життя: злиденне існування в 90-ті з малюками на руках, відсутність роботи, переїзд, негаразди зі здоров’ям. Та багато чого було, як у всіх, але всі тяготи вони переживали разом були, як кажуть, однією командою.

Неприємності підкралися непомітно. Не відомо, за яких обставин (можливо коли проводили в останню путь спільного друга) Раїсин чоловік зустрів жінку, з якою у нього були якісь відносини в молодості, ще до шлюбу. Не відомо, що там було і як закінчилося. Але мабуть, щось жевріло в його душі до тієї жінки увесь цей час.

Після того почались стандартні у таких ситуаціях відмовки, якісь маленькі і великі неправди. Нещодавно він повідомив Раю, що хоче піти від неї до своєї коханої.

Раїса розгубилась. Живуть вони у своєму великому будинку, де майже все зроблено руками чоловіка. А він зібрався жити з нею в її маленькій двокімнатній квартирі? Діти сприйняли все це м’яко кажучи погано, тепер і розмовляти навіть з ним не хочуть. Раїсі за себе теж прикро, що ось так прожили разом майже все життя, а тепер він, хоче залишити її одну. Йому виходить не потрібна ні вона, ні діти, ні онуки.

Але найбільше жінка переймається саме за чоловіка. Думає, що він просто заплутався і може зробити прикру помилку. Йому 60, їй 58. Вже не молоді люди, здоров’я раз у раз підводить, попереду старість. Ну хіба тій жінці потрібні його недуги? Хіба спогади з молодості варті того, щоб перекреслити все життя. Хіба вони важливіше, ніж добрі відносини з дітьми та онуками?

Коли Раїса запитала, чи любив він її все життя, той щиро відповів:

— Любив! Але кохав усе життя лиш ту, іншу. І хай навіть на рік, чи два, хай на коротку мить, але хочу нарешті бути з нею.

Рая геть здала. Якось от миттєво все її щасливе життя враз стало чиєюсь помилкою. Чоловік таки піде, вона це бачить і відчуває. Діти підтримують її, але в очах у них сум і розгубленість. Вони їздили до тієї жінки, пояснювали, просили. Вона так само, як і тато просить дати шанс хоч на старості пожити щасливо, адже любила їхнього тата все життя, навіть заміж не вийшла і саме їхню маму винить у тому, що не змогла вона влаштувати свою жіночу долю.

— Рая нас розлучила колись. Закохана вона була у вашого тата, а він зі мною зустрічався, до весілля готувався. Та в мене вже сукня біла у шафі висіла, гостей запрошену було. А потім якось вона мені, ніби ненароком, сказала, що він з нею був, а йому – ніби мене з кимось бачила. Ми молоді були… Не вміли і не схотіли ображено вислухати один одного. Вже за місяць повів ваш батько Раїсу до вівтаря. Аби мені за уявну зраду відповісти. Розумієте? Немає у тому що сталось нічиєї вини. Раїса сама в усьому винна.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pixabay