fbpx
Дозвілля
– Ти мене любиш? – хлопчик років п’яти запитав у мами, від якої дві хвилини тому втік на велику відстань. – Ні! – безапеляційно сказала мама, не вкладаючи в тон і натяку на жарт

– Ти мене любиш? – хлопчик років п’яти запитав у мами, від якої дві хвилини тому втік на велику відстань. – Ні! – безапеляційно сказала мама, не вкладаючи в тон і натяку на жарт. – А ти? – хлопчик з надією в очах перекинувся до тата. – І я, – також прозвучало у відповідь.

Хлопчик пригальмував, спробував взяти батьків за руки, які ті, в силу виховного моменту, відсмикнули. Він заглянув їм в очі і опустив голову. Саме в цей момент в цій маленькій голові з’явилася ледве помітна думка, що любов потрібно заслужити. За любов потрібно боротися. Любити можуть тільки коли ти хороший, і не роблять цього, коли ти оступаєшся.

Цей причинно-наслідковий зв’язок осів скалкою у свідомості дитини. Вкоренився там правилом і перетік у несвідоме. Трансформувався в переконання і став формувати реальність через свій фільтр. Можливо потім, в дорослому віці, якийсь розумний психолог і докопається до проблеми самотності або нещасного шлюбу цього хлопчика, але цього ж може і не відбутися.

Величезна кількість людей живе з таким розумінням, вважаючи це нормою. Вчені б’ють на сполох, але дорослі жінки і серйозні чоловіки несвідомо впевнені, що любов можна отримати тільки за щось.

Читайте також: Втікайте від чоловіків з дитячими психологічними проблемами

– Якщо ти будеш поводитись добре, я буду тебе любити, – виринає фраза, сказана мамою в дитинстві. Але любов – це не товар для обміну. Акт любові – це не угода. І якщо постійно думати, що ти можеш дати, щоб отримати щось натомість, можна хвацько прогоріти, виснажитися, озлобитися. На себе, життя, партнера.

Принцип “дай-за-дай” в любові неприродний. Якщо ти не причина в любові, то наслідок тебе розчарує, а зв’язок швидко урветься. Постійно наступати на горло своїм демонам, заглядаючи в очі коханій людині, намагаючись усвідомити – догодив/не догодив, правильно повів себе чи ні. Цей процес виснажливий. В такому режимі нитка, що пов’язує людей гниє, а незадоволеність зашкалює, як в одного, так і в другого. Першому доводиться постійно виляти, ховати “темну” частину себе, виставляючи напоказ білу і пухнасту сторону, намагатися бути завжди хорошим, а другому постійно відчувати неповноцінність біля першого.

Цілісна людина – це комбінація білого і чорного, доброго і злого, веселого і сумного. Любов – це гра з прийняттям обопільних правил. Любов – це дорога з плюсами і мінусами. Любов – це просто так. Любов – це тому, що люблю твої очі, ніс, волосся. Люблю, коли ти хропеш і плачеш, істериш і смієшся. Але ніяк не “зараз тебе люблю, тому, що ти був добрим, а завтра ні – бо був поганим”.

Такі стосунки утопічні. В них любов випрошується, вимінюється, купується зі знижкою або потрійною накруткою. В таких контекстах в кожного свій шлях споживання і віддачі. Але на цьому шляху є одне спільне – там нема щастя! А все тому, що любов не заслуговують, її просто отримують. Безкоштовно і просто так!

– Ти мене любиш? – хлопчик років п’яти запитав у мами, від якої дві хвилини тому втік на велику відстань.
– Так, я тебе дуже люблю, але коли ти втікаєш, я дуже хвилююся, не роби так більше…

Автор: Василиса Савицька.

Реклама

Related Post

facebook