— Ну все! Скінчилося твоє безтурботне життя!
— Віра добре до мене ставиться, – намагався виправдатися сам не знаючи, за що Костик. – М’яч мені новий купила і форму.
— почекай! Це вона перед твоїм батьком добу з себе показує, а як стане його дружиною — скінчиться її доброта. Та ще й своє дитя з’явиться — так взагалі ти їй будеш не потрібним.
Бабуся як у воду дивилася — не встигли відгуляти весілля, як мачуха повідомила про те, що при надії. Батько на радостях вирішив обміняти їхню двокімнатну квартиру на квартиру побільше, а оскільки починалося літо, дружину та сина було вирішено відправити до села — до бабусі Костика по батькові.
Все літо Костик намагався не думати про те, що на нього чекає. Він з тривогою поглядав на все більш круглу мачуху, і прислухався до телефонних розмов батька з бабусею і з Вірою.
Якось увечері, коли всі лягли, Костик вийшов на кухню попити і почув приглушений голос мачухи. Вона розмовляла телефоном.
— Ти думаєш, він погодиться? Все-таки, це його квартира теж! Та й школа. Як він звикне до нової? — Костик не чув, що відповідав батько, але зрозумів, що місця у новому житлі для нього немає. Забувши про воду, хлопчик кинувся до своєї кімнати і, закопавшись у ковдру захлипав. Бабуся мала рацію! Його у новій сім’ї бачити не хотіли!
Решту літа Костик намагався не розмовляти з Вірою. Та й з батьком, коли той приїжджав до села їх відвідати, не охоче спілкувався.
— Ти тут допомагай Вірі! Їй зараз важко самій з усім справлятися.
— Ще чого! — сказав Костик. – Це ж твоя дружина! Ти за нею і доглядайїй і помічник!
І втік. Батько спантеличено глянув йому в слід.
— Що це з ним?
— Переживає. Мабуть, думає, що ти його більше не любиш, — сказала Віра, — через мене.
— Казки!
Літо закінчилося. Бабуся вже й місця собі не знаходила — збирала гостинця в дорогу.
— От, Вірочко, тобі зараз корисно все домашнє! Бери-бери, не соромся!
Один Костик не збирався. Знав йому там будуть не раді! У день, коли мав приїхати батько, щоб забрати Віру до міста, Костик зранку втік на річку. Нехай їдуть! Він не буде з ними прощатися!
— Костику, допоможи мені будь ласка! — до річки намагалася спуститись мачуха. — Тут надто крутий берег!
Костик неохоче підвівся зі свого місця і підійшов до жінки. Взяв її за руку і вони знову спустилися до дерева. Валя тяжко опустилася на стовбур і задумливо глянула на річку.
— Колись це було моє улюблене місце. Я тікала сюди, коли на душі було важко, а поговорити нема з ким.
Костик з подивом подивився на мачуху.
— А Що ти тут робила?
— Так я із цих місць. І батька твого я знала, коли ми були ще дітьми.
— Зрозуміло, – Костик відвернувся від Валі. Вони трохи посиділи в повній мовчанці.
— Пішли! Батько, мабуть, уже зачекався!
— Не хочу я з вами прощатись! — раптом сказав Костик. — Якось без мого «до побачення» поїдете!
— Чому поїдемо? А ти? — щиро здивувалася Віра.
— От тільки не треба мені тут казати, що я їду з вами! Я чув твою розмову з батьком! Ви вирішили мене тут лишити!
— Чому? — Віра була така здивована, що Костик замовк, побачивши її обличчя.
— Тому що ти казала, що я не погоджуся. І про школу нову.
Віра засміялася.
— Ну Ти і фантазер! Тато знайшов гарний варіант обміну вашої квартири. У новій чотири кімнаті та доплата невелика. Тільки вона знаходиться на іншому кінці міста — тобі доведеться поміняти школу, бо в стару твою школу далеко їздити. Ось за це ми й переживали! Ні в кого й на думці не було тебе залишати в селі! А як компенсація — тато сказав, що виділить тобі кімнату з балконом!
— Що правда? — Костик не вірив своїм вухам.
— Звичайно! Як ти міг так про нас подумати? Ми ж сім’я!
Костик заплакав. Віра обійняла його за плечі і пригорнула до себе, погладжуючи голову.
— Пішли! Батько зачекався! А тобі ще мене піднімати під цю гору!
Батько й справді виділив Костику найкращу кімнату. Вона була невелика, але з балконом і знаходилася з сонячної сторони. Водночас батько повністю оновив меблі і навіть поставив спортивний куточок. Костик швидко звик до нової школи та знайшов друзів.
Сестричка з’явилась неспокійна. Мачуха буквально не спускала її з рук. Іноді не могла приготувати повноцінний обід. Все частіше Костик чув її прохання про допомогу. Спочатку він допомагав мачусі: виносив сміття, мив посуд, пилососив. Але потім це йому набридло, та й бабуся, дізнавшись, що Костик займається домашніми справами, активізувалась:
— Де це бачено, хлопчика жіночі справи змушувати робити? Ми раніше по кілька дітей виховували, і на роботу ходили, і вдома все встигали! А тут! З однією дитиною! Та ліньки їй просто – от і все! Ти, Костику, не слухай її! Це її прямий обов’язок — у домі господарювати! Вона заміж навіщо вийшла? Щоб жити не тужити? А дитина все допомагай і роби?
Костик припинив допомагати Вірі. Тоді батько вирішив із ним поговорити.
— Сину, ну що тобі, важко? Вона й так з ніг валиться від втоми! Чому б тобі не допомогти? Адже це не важко: винести сміття, посуд вимити.. Я ось після роботи і то намагаюся хоч якось їй допомогти!
— Так вам вам обом байдуже до мене! Ви мене і взяли, щоб я вам лиш у поміч став! – сказав Костик і вибіг з кімнати.
Батько кинувся за ним, але Віра зупинила його.
— Не потрібно! У нього зараз важкий вік, він тільки віддалиться, якщо ти будеш наполягати!
— Та як так?! — не міг собі місця знайти батько. — Що ти зробила йому поганого? Він просто зовсім нахабнів ! Ось позбавлю його кишенькових витрат!
Костик грав у футбол. Сніг тільки-но розтанув і всі хлопчаки їхнього двору висипали надвір, щоб поганяти м’яч. М’ячик полетів до одного з під’їздів. Костик кинувся за ним. Раптом біля сусіднього під’їзду він побачив Віру. Та однією рукою везла коляску, в кошику якої лежав величезний пакет із покупками. Іншою рукою вона тримала такий самий пакет.
Підійшовши до під’їзду, Віра зупинилася і замислилась. Потім, узявши з коляски в одну руку доньку, а в іншу пакет, вона зникла у під’їзді. Порожній візочок із пакетом, що залишився, залишився стояти на вулиці. Костику стало не по собі. Хоч їхнє подвір’я і вважалося цілком спокійним, але все-таки.
Він кинув м’ячик друзям, а сам став наглядати за візком. Через двадцять хвилин, Віра знову з’явилася з під’їзду. Полегшено зітхнувши, вона підняла коляску разом із вмістом і знову зникла у під’їзді.
Весь час, поки Костик гуляв на вулиці, його мучила совість. Його давно не просили виконувати домашні справи. Віра справлялася сама. Вона ссхудла, а під очима синіли кола. Іноді, коли вся сім’я збиралася вечеряти разом, що траплялося дуже рідко, Костик помічав, як у Віри дрижать руки.
Грати стало не цікаво, і Костик, попрощавшись із друзями, пішов додому. Ще на сходовому майданчику він почув плач сестрички. Він забіг у квартиру і попрямував до спальні батьків. Віра лежала в ліжку, сестричка голосно плакала в колисці.
Костик схопив на руки сестричку і кинувся до телефону. Викликавши швидку, він помітив, що дівчинка змерзла. Якось переодягнувши її, Кирило знову взяв дівчинку на руки і пішов відчиняти вхідні двері — приїхала швидка. Пояснивши медикам, що сталося, він разом із сестричкою на руках пішов на кухню готувати суміш.
Коли суміш була зроблена і дівчинка солодко присмокталася до пляшечки, Костик повернувся до спальні.
— Перевтома, у вашої мами, – стомлено промовив спеціаліст, – ось і вимкнулась. Я їй усе необхідне зробив, вона проспить до ранку!
Костик розгублено глянув на медиків. Молоденька медсестра посміхнулася хлопцеві:
— Давай покажу, як правильно переодягати!
Вона забрала у Кирила сестричку і знову її переодягла, промовляючи Костику кожну свою дію.
— Зрозумів? – Костик кивнув. У медсестри справді вийшло краще, ніж у нього.
Увечері повернувся батько. Побачивши дружину сплячою, а Костика з сестрою, він здивувався.
— Тату, я там пельмені нам з тобою зварив. Вибач, більше нічого не вмію!
— Ну й нехай! — усміхнувся чоловік. — Я такий голодний, що ладен що хоч з’їсти!
Костик грав із друзями у футбол, коли побачив, як мачуха з коляскою виходить із під’їзду. Він підбіг до неї.
— Ти Ккуди?
— У магазин!
— Я з тобою!
Повернувшись із магазину, Костик підхопив пакети з продуктами і суворо сказав мачусі:
— Почекай мене тут! Я зараз спущусь і допоможу.
— Добре! — Віра була приємно вражена. Хлопець швидко повернувся і промовив:
— Слухай, а давай я з нею ще погуляю, а ти йди додому! Тим паче, на свіжому повітрі дрібна краще спить!
Головна картинка ілюстратвина.
