Теща кожному дається під силу.
– Хороша вона у мене. Хазяйновита. Та й живе далеко, що дуже навіть зручно, – говорив мені Андрsq, який приїхав з села, куди відвіз на літо своїх бешкетників.
– Так, теща, що живе далеко, це справжній подарунок, – відповідав я, заздрячи приятелеві.
Моя жила на сусідній вулиці і споглядати її доводилося частіше, ніж один раз на місяць.
Але ось одного разу приїхав Андрій від “улюбленої” злющий, як собака. У п’ятницю ввечері збирався, з любов’ю укладав рибальські снасті і мрійливо говорив:
– Як приїду, то тут же з ночівлею на річку піду. Карасі зараз розміром з долоню.
Я знову йому позаздрив. Мені риболовлі найближчим часом не бачити. У моєї тещі на дачі картоплі повно, та помідорів кілька грядок. Хоч би дощ пішов на тиждень на два, щоб вона там сиділа в своєму будиночку і раділа, такому рясному поливу городу.
Так ось, приїхав Андрій в село. Спочатку на ньому повисли сини, заглядаючи в багажник на предмет наявності гостинців з міста.
Потім теща, Віра Іванівна, завалила його питаннями як там її донечка, якій через два місяці знову матір’ю ставати, тому вона і боїться зайвий раз в машині трястися.
А потім Андрій якось недобре себе відчув. Напевно чебурек, куплений в придорожній кав’ярні, виявився не свіжим. Тому нічну риболовлю вирішив відкласти до ранку.
А теща у Андрія не тільки золото, але ще і травниця знатна, як вона каже. Мовляв у неї в роду якась там бабка знахаркою була. Так ось, коли її не стало, то дар до неї перейшов. Яким чином він перейшов і як себе проявляв Віра Іванівна не відповідала. Вона тільки мружила і без того свої маленькі очиці, і єхидно відповідала:
– У мене очі погані. Не варто мене дратувати, а то зле буде.
На що тесть тільки сміявся, та говорив:
– Ага, зятю, її краще не злити. Скаже під гарячу руку – пів дня з вбиральні не вилізеш.
А вже як вона любила всякими травами поїти. Тільки тесть, чомусь, від її відварів завжди відмовлявся. Андрію теж, до цього дня, не доводилося випробувати на собі знахарські здібності Віри Іванівни.
Але, все буває в перший раз. Теща як побачила, що її зять із животом мається, так тут же почала готувати фірмове зілля.
Що вона там в каструлю кидала Андрій не бачив, але задоволена Віра Іванівна посміхалася, та примовляла:
– Полин – то від усього помічний. Не бійся, до ранку будеш як свіжий огірок. А з риболовлі прийдеш і картопельку допоможеш підгортати.
Налила вона свого відвару в великий кухоль і сказала, щоб Андрій все залпом випив. Рідина була темного кольору, по запаху приємна, але на смак гірка.
Нічого не вдієш, дуже вже Андрію хотілося по ранковому світанку на риболовлю потрапити. Тому він видихнув і одним залпом осушив кухоль.
Треба сказати, що через годину почувався дуже добре і Андрюха наш радісний задрімав, смакуючи ранкову риболовлю. Але потім почалася пекельна ніч, де його кидало в піт, і здавалося, що все з середини проситься назовні.
Вранці до блідого Андрія підійшла Віра Іванівна і ласкаво сказала:
– Андрюшенька, може тобі чаю з ромашки зробити? Ромашка вона завжди допомагає.
На що Андрюшенька відповів, обдарувавши її нищівним поглядом:
– Ідіть ви мама знаєте куди зі своєю ромашкою.
Чи треба говорити, що рибалка накрилася мідним тазом і картоплю ображена теща пішла сама підгортати. А Андрюха, збираючись увечері додому, грізно дивлячись на неї, сказав:
– Не дай бог, мамо, ви мені дітей травами роїти будете.
– Ромашка, вона ж завжди нешкідлива, – тихо відповіла вона, не піднімаючи на зятя очей.
– Не дай бог, – гаркнув Андрія і, грюкнувши дверима автомобіля, виїхав.
– Ти уявляєш, я думав, що ця жінка щось мені підлила. Так погано мені ніколи ще не було. І краще б я тестя послухався, та первачка із сіллю випив, ніж її забійне зілля, – скаржився Андрій, розвантажуючи машину.
Так, шкода було Андрія, і за риболовлю його прикро. Але я вкотре переконався, що теща кожному дається під силу. Це як хрест, який один несе, а інший і підняти не зможе. Тому я, отримавши чергове завдання від своєї, подумав:
“Ну і що, що вона городниця. Зате не знахарка, як у Андрія”.
Автор: lіnc
Фото ілюстративне.
