fbpx
Дозвілля
Так так! Саме от таке у мене було обличчя коли я побачила парочку закоханих, яка випливала поволі щаслива з готелю. Матінко рідна, тут і слів нема аби мій стан відтоді описати. А головне, якщо комусь хоч слово скажу, полетить моє “щаслива” родина шкереберть

Вже два місяці живу, як на лезі чи крутому гребні гори. Не можу дивитися власному синові в очі.

Сваха в мене гарна жінка, але такого й наснитися не могло.

Син зустрів Тіну на весіллі спільних друзів, куди вони обоє були запрошені. Дівчина мені сподобалася, гарна, але скромна, стримана, спокійна. Ландшафтний дизайнер за освітою. Коли я познайомилася з майбутньою свахою Мариною, зрозуміла, які вони, попри зовнішню схожість, різні!

Марина, як кажуть, жінка-вогонь. Давно розлучена, вона кілька років тому відкрила разом з подругою косметологічний кабінет, дуже популярний в нашому районі міста. До речі, і я одразу стала його клієнткою, Марина сама мене запросила, робила гарні пропозиції і знижки. Навіть мій чоловік оцінив роботу Марининих колежанок: я стала виглядати молодшою на кілька років.
Але я не про це…

Любомир з Тіною одружилися, через півтора роки у них з’явилася чудова донечка Марієча, яку ми всі обожнюємо.
Тіна поки що з малою дома, а Любомир працює в солідній фірмі водієм, розвозить меблі по всі Україні, непогано заробляє.
Нічого не віщувало такого повороту, але треба було мені у справах в наш обласний центр. Чоловік не зміг підвезти, поїхала маршруткою.

Зробила своє діло, до автобусу, аби їхати додому, було кілька годин. Пішла посидіти на лавці у гарний центральний сквер, випити кави й перекусити – погода була чудова.

Через дорогу напроти входу до скверу – шикарний готель.

І ось сиджу я, насолоджуюся хвилинами спокою і прохолоди перед годиною у душній маршрутці – і в мить ледь того ходдога не випустила з рук. Ще б пак! Як я його взагалі ковтнути змогла?

З готелю, тримаючись за руки, щось говорячи одне одному і сміючись вийшли мій син Любомир і сваха Марина. Досі дивуюся, як я всиділа на місці. Хоча що там дивуватися: картинка, свідком якої я стала, просто «приростила» мене до лавочки. Це ж треба. І хто б міг подумати? І давно це між ними? В голові в мене пішло все шкереберть, чесне слово.
*
Догори дригом там усе й досі, хоч два місяці вже минуло. Я просто не знаю. Що робити, як себе поводити? Як не поверни, а зруйнуєш щастя невістки. І сина. Поговорити з Мариною? Якщо чесно, ніяковію перед нею. Що мені їй сказати? Та й не стримаю я себе.

З сином? І зіпсувати з ним назавжди відносини? З Тіною? Цього взагалі не уявляю. З чоловіком, щоб повернув Любомира до нормального способу життя? Тут взагалі волосся ворушиться, як починаю наслідки уявляти.

Одним словом, дізналася на свою голову, а тепер не уявляю, що з цим знанням взагалі робити. А щось же з ним робити таки треба… Чи ні?

Автор – Олена К.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.