Батьки мого чоловіка завжди жили скромно, мали свою невелику хату в селі, город, господарку, обоє працювали на заводі. Ростили двох синів – мого чоловіка і його старшого брата. Все як у всіх, от лише свекор вирізнявся скупістю, до чого жадібний був чоловік, словами не передати.
Двох своїх синів він одружив і відправив з дому ні з чим, ще й попередив, щоб не думали претендувати на їхнє майно, мовляв, йдіть і самі заробляйте. Ми так і зробили – поїхали в місто і стали самі собі давати раду. Але раз на місяць ми мали приїжджати до свекрів в село і допомагати їм по господарству, свекор це називав синівським обов’язком.
То ж ми з братом чоловіка по черзі їхали в село, за це свекруха давала нам по кілограму картоплі, моркви, буряка, яблук. Вона жінка, в принципі, була добра, може б і дала нам більше, але боялася, що свекор побачить і почне сваpитися. А ми вже так звикли до цього, що не хотіли навіть брати те, що вони давали. Але по інерції продовжували виконувати свій синівський обов’язок.
А потім ні з того, ні з сього свекор раптом розбагатів – за рік побудував величезний будинок, купив собі машину, ходив як цар цього світу. Ми не могли зрозуміти, звідки у нього взялися кошти, а потім свекруха нам по-секрету розповіла про спадок, який неочікувано прийшов з Америки.
Виявляється, у мого свекра в Америці був 90-річний рідний дідусь, якого після війни всі вважали пропавшим безвісті. А перед відходом в інший світ дідусь вирішив знайти свого онука і заповів йому 150 тисяч доларів, от свекор на ці гроші і почав шикувати.
Ні мій чоловік, ні його брат не отримали з цього спадку жодної копійки. Свекор ніколи не зізнавався, звідки у нього ці гроші, а лише ходив і загадково посміхався. І продовжував далі говорити своїм синам про синівський обов’язок перед батьками.
Щоб вирішити проблему з житлом, мій чоловік подався на заробітки, так само зробив і його рідний брат. А я тоді народила двох дітей і зовсім перестала їздити в село, мені ж свекор не буде докоряти тим, що я маю перед ним якісь обов’язки.
Квартиру ми купили аж через шість років, невелику, в старому будинку, але свою. Якби батьки чоловіка нам тоді допомогли, то ми б купили щось краще, а так взяли те, на що вистачило грошей.
Відколи не стало свекрухи, батько чоловіка трохи змінився, він ніби відчував, що скоро і йому буде потрібна підтримка. Нещодавно він захворів, майже два місяці провів в стаціонарі, ми з іншою невісткою по черзі до нього ходили, доглядали, їжу приносили.
А тепер йому постійний догляд потрібен, і комусь з синів треба його або забрати до себе, або переїжджати до нього. Як ви розумієте, квартири ми купили невеликі, тому до себе забрати не можемо. А до нього переїжджати теж немає ніякого бажання, занадто погана там енергетика. І що тепер робити, ми не уявляємо, люди ж засміють, якщо при живих дітях ми свекру доглядальницю наймемо. А іншого виходу у нас просто немає.
Спеціально для сайту Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
