fbpx
Дозвілля
Соромлюся говорити, що мій хлопець – сантехнік. Сама я ставлюся до його професії з розумінням, але мені не подобається реакція оточуючих. Як тільки чують про те, що він працює в сфері підземних комунікацій, відразу кривляться, ніби відчувають неприємний запах

Можна подумати, що самі вони пахнуть фіалками і не мають ніякого відношення до того, що там – під землею.

Познайомилися ми з Іллею незвично. Іду по вулиці. Раптом перед самими моїми ногами з важким скреготом відсувається люк, і прямо з під землі виростає хлопець, такий, як є: очі блакитні, щоки рум’яні, вуса махрові. Що далі – не видно.

Я від несподіванки навіть скрикнула. Адже могла ступити прямо йому на голову, а то й гірше – впасти в діру і пошкодити собі що-небудь важливе. Добре, що встигла зреагувати.

Визирає сантехнік з люка і питає:

– Дівчино, ви поспішаєте?

“Що за недолуге питання?” – думаю я про себе, а сама відповідаю:

– В чому справа, шановний? – і строго так на нього дивлюся.

Сама не знаю, звідки це “шановний” вилізло, з яких глибин далекого минулого. Ймовірно, відчула, що з людиною при виконанні треба говорити окремо, ввічливо-шанобливо. Все-таки він на благо рідного міста працює.

Сантехнік на мене дивиться і посміхається.

– Паняночко, – каже він (відразу ясно, що дитинство у нас з ним було приблизно однакове), – не могли б ви дати мені телефон? Я свій випадково втопив, а внизу нештатна ситуація, потрібно терміново зателефонувати в водоканал, щоб прислали підмогу.

Заради такої справи хіба можна скупитися? Звісно, дала. Почекала, поки він поговорить. Приємно стало, що сприяння зробила в рішенні важливої ​​комунальної проблеми. Для мене не секрет, що всі втрати і витоки нам включають в тарифи ЖКГ.

Сантехнік повернув телефон і каже:

– Дякую! Виручили. Мене звати Ілля, а вас?

Якось несподівано запитав, тому, не встигла зорієнтуватися і відповіла:

– Надя.

Прибрала в сумку телефон і попрощалася.

Іду далі по вулиці, похмуро. Хлопець сподобався, шкода, що поспілкуватися толком не вдалося. В інший би час та в іншому місці…

На наступний день – дзвінок:

– Надіє, добрий вечір! Це Ілля, ми з вами вчора на вулиці познайомилися.

– Вітаю! – привіталася, а сама думаю, звідки він мій номер взяв.

– Зазвичай, я цього не роблю, – сказав Ілля, – але зараз особливий випадок. Захотілося з вами поговорити.

– Про що? – здивовано запитала я, але почала потихеньку здогадуватися.

– Розумієте, нам, сантехнікам, не так просто познайомитися з хорошою дівчиною, не всім наша робота подобається.

– Робота як робота, – вирішила я проявити соціальну солідарність, – буває й гірше.

Хотіла підтвердити свої слова прикладом, але на розум нічого не прийшло, тому промовчала.

– Знаєте, Надю, я вчора, коли під землею був, думав про своє життя. Уявив, що інші хлопці в офісах сидять під кондиціонерами. Руки чисті, комірці білі, парфуми.

– Різні професії потрібні, – діловито заспокоїла його я. – Ваша одна з найважливіших. Уявіть, у що перетвориться наше місто, якщо не було вас!

– Та вже, – задумливо сказав Ілля, мабуть, представив. – Без нас ніяк не можна.

– А телефонуєте навіщо? – вирішила я звузити фокус нашого спілкування.

– Хотів запросити на побачення, – відповів він. – Завтра о сьомій на тому місці, де ми зустрілися.

– Прямо біля люка чи що? – здивувалася я.

– А чому ні? Підемо в наших стосунках, так би мовити, з відправної точки.

Я задумалась. Хлопець мені сподобався, правда, крім голови і рук я нічого не розглянула. Невідомо, що там нижче.

– Ну, не знаю, – поділилася я своїми сумнівами. – Я так відразу на побачення не ходжу. Та й бачили ми один зовсім трішки.

– От і добре! Зустрінемося на землі, а потім я покажу вам своє підземне царство.

Тут я злякалася.

– Ну ні! Я до каналізації не полізу.

Він, схоже, зніяковів. Чудний чоловік! Невже він думає, що його робоче місце таке привабливе?

– Надійко, ви мене неправильно зрозуміли. Я мав на увазі, що під містом є такі цікаві місця, тунелі, історичні споруди…

– Вибачте, – рішуче перервала я, – але я не якась там дигерка. Пригод не люблю. От якби ви мені кран на кухні полагодили, тоді зовсім інша справа. А ще у мене з-під труби у ванній капає, проржавіла.

Зібралася я перерахувати ще кілька насущних проблем, і сантехнічних, і не дуже, але він мене перервав:

– От і добре! Все зроблю. Значить, завтра о сьомій на нашому місці?

Замість відповіді я запитала:

– Скажіть, а як ви мій номер телефону дізналися?

– Надюшо, – відповів Ілля, – ви пробачте! Схитрував трохи. Я тоді не в водоканал дзвонив, а на свій телефон. Сподіваюся, ви не розсердитеся на мою винахідливість?

– Винахідливість?! – обурилася я.

Мені стало прикро, що мої благі наміри взяти участь в боротьбі за економію ресурсів пропали даром.

– Дивно, – ображеним голосом сказала я, – і як ви тільки мене розглянули з тієї діри? Чи ви у кожної зустрічної телефон просите?

– Ні, звісно, – в голосі Іллі відчулося збентеження. – Я просто вас впізнав. Бачив в керуючої компанії. Вам квартплату неправильно нарахували, і ви приходили з квитанцією розбиратися. Відчитали тоді нашу Зіньку і правильно зробили, у неї постійно помилка на помилці, знаю з тих часів, коли там працював.

Такий епізод в моєму житті дійсно мав місце. Мені за нього потім соромно було. І правда, чого я так завелася на цю бухгалтерку? Ніколи не знаєш наслідків своїх вчинків. Як не дивно, але цей зіграв мені на руку.

– Зрозуміло, любите галасливих жінок, – резюмувала я.

– Не галасливих, а таких, що вміють постояти за себе, – засміявся сантехнік. – До того ж, ви красива, особливо з люка.

І тут я згадала Мерилін Монро в сукні, що розвівається від потоку повітря з вентиляційної шахти метро. Незабутній кадр, встояти неможливо. Бідний Іллюша, і що ти там знизу побачив?

– Гаразд, я прийду, – милостиво погодилася я.

Ось таким був початок наших стосунків.

Я частенько задаю собі питання: якби у мене вдома нічого не свистіло, не текло і не капало, пішла б я на побачення з сантехніком? Чи не було в моїй згоді сантехнічного інтересу?

Самотній жінці непросто, так хочеться рукатого, головастого, щоб можна було звалити на нього побутові проблеми. Скажете: меркантильна? Не заперечую. Зате у сантехніка з’явився шанс.

Все-таки доля – ще та хитрованка. Зіштовхує в потрібний час з потрібною людиною для того, щоб скласти пару, яка не могла б виникнути при інших обставинах.

Автор: Udarnytsya.

Фото ілюстративне.