fbpx
Дозвілля
Сіре авто з двома хлопцями в спортивних костюмах не вселяло довіри ні мені, ні подрузі, тому Наталка завбачливо переписала номер машини, а я просто перехрестилася. Ми обнялися з подружкою на прощання, і я обіцяла, що неодмінно зателефоную, як доберуся до додому

Ми сиділи з моєю подругою на кухні. Я гортала запропоновані поїздки по маршруту Харків-Львів у відомому додатку для мандрівників. Швидко знайшла підходящий мені варіант, забронювала місце і пішла спати. На наступний ранок мене розбудив дзвінок водія і ми швидко домовилися про місце зустрічі. У призначений час я з подругою під’їхала до місцевого ТЦ і знайшла потрібну машину, в якій сиділи два парубки. Як виявилося в подальшому, один з них був мій майбутній чоловік. Сіре авто з двома хлопцями в спортивних костюмах не вселяло довіри ні мені, ні подрузі, тому Наталка завбачливо переписала номер машини, а я просто перехрестилася. Ми обнялися з подружкою на прощання, і я обіцяла, що неодмінно зателефоную, як доберуся до додому.

Моя поїздка почалася зі слів Владислава, водія, про те що, я або всю поїздку говорю з ним, або сплю. Перше про що я подумала: який він невихований. Він і виявився моїм майбутнім чоловіком. Не знаю чому, але я покірливо підкорилася, і ми з ним розмовляли. Напевно, його командирській тон став вирішальним.

Виявилось, що хлопці військовослужбовці, повертаються з відпустки в свою військову частину. Я бачила Влада тільки зі спини, коли він дістав з бардачка кваліфікаційну книжку спортсмена і простягнув мені. В першу чергу я почала розглядати фотографію, і тільки потім помітила, що він кандидат у майстри спорту з греко-римської боротьби. Поки я подумки давала собі обіцянку більше ніколи не пересуватися на попутках, Влад скаржився, що дівчата не люблять спортсменів. Після чого попросив додати його в друзі в соціальній мережі. Вирішивши, що перебуваю не в тій ситуації, щоб відмовляти, я погодилася.

Коли машина зупинилася у Львові, я нарешті видихнула і побігла швидше на зупинку. Доїхавши додому, я побачила повідомлення від Влада, він кликав мене на побачення. Продовження спілкування з ним не входило у мої плани, тому зіславшись на погане самопочуття, відмовилася. Весь наступний тиждень він питав як у мене справи, як моє самопочуття і не втрачав надію на зустріч. Щось всередині мене підказало, що все-таки потрібно випити з ним кави. І, врешті-решт, я ж нічого не втратрачаю. Так і вчинила.

Він пригостив мене кавою і розповів, що вони з товаришами по службі оредували квартиру і потрібно помити духовку. Я жартома запропонувала свою допомогу, а Влад сприйняв це всерйоз. Через кілька днів мені довелося озброїтися рукавичками, губками, побутовою хімією і відправитися мити духовку. Духовку я в той вечір відмила, але додому не повернулася. Так і залишилася жити там. Через півтора місяці Влад запропонував вийти за нього заміж. Зараз ми в шлюбі, чекаємо на доньку. І цікаво, що у день нашого знайомства був туман, в день нашого весілля був туман, в передбачувану дату появи нашої донечки за прогнозом погоди туман. Не знаю, правда чи доля у кожної людини заздалегідь визначена, але що випадковості не випадкові – це точно.

Фото ілюстративне.