fbpx
Дозвілля
Що за вигадки! — обурювалася Марина Сергіївна. — Раніше всіх так годували і ніхто не скаржився! Це ти вигадуєш, що б не готувати і сидіти на одній траві! Діти! Не слухайте маму! Он тато їсть все підряд – і нормально!

Ніна ніколи не була худенькою. Навіть в дівоцтві. З самої юності вона сиділа на дієті. Не дозволяла собі нічого зайвого.

Юра, майбутній чоловік заспокоював її:

— Ну що ти, Ніночко! Мені ти дуже подобаєшся – є за що потриматися!

— Чоловіки не собаки – на кістки не кидаються! — підтакувала йому його мама, майбутня свекруха Ніни, Марина Сергіївна. – На ось краще, з’їж пельмесик!

Ніна, щоб не здаватися неввічливою, їла. А потім обмежувала себе у всьому.

Відгуляли весілля. Один за одним з’явилися діти: Валерія і Дениско. Як не старалася Ніна, два декрети позначилися на ній – поправилась на десять кілограмів.

— Не думай худнути! — строго говорила свекруха. — Ти годуєш — діти повинні отримувати повноцінне харчування.

— Яка дієта? — обурювалася Марина Сергіївна, коли з вигодовуванням було покінчено. — Ти сама не їстимеш і чоловікові не готуватимеш?

— Та не переживайте ви! — втішала свекруху Ніна. — Я ж йому окремо готую!

— Все одно! Нічого зайві гроші на свою дієту переводити! На ось я вам котлеток принесла і картоплі з м’ясом стушкувала!

Ніна, щоб не сперечатися зі свекрухою, годувала чоловіка і дітей принесеними стравами. А Марина Сергіївна старалася – млинці, пироги, жирні борщі і картопля-пюре, щедро залита вершковим маслом. І все це в необмеженій кількості.

Згодом, у дітей почалися проблеми з самопочуттям. Лікар виписав їм особливу дієту, де була повністю виключена жирна їжа.

— Що за вигадки! — обурювалася Марина Сергіївна. — Раніше всіх так годували і ніхто не скаржився! Це ти вигадуєш, що б не готувати і сидіти на одній траві! Діти! Не слухайте маму! Он тато їсть все підряд – і нормально!

У Юри дійсно з самопочуттям було все в порядку. Він сильно поправився і зледащів. Не здавши черговий проект на роботі – був звільнений, але влаштовуватися на нову не поспішав. Знав – мама не залишить голодним!

Лера з Денисом спочатку не бажали дотримуватися виписаної дієти, але швидко зрозуміли, що інакше не вийде почуватися добре. Тепер бабусині пироги і котлети поглинав тільки тато Юра.

Натхненна підтримкою дітей, Ніна знову стала дотримуватися правильного харчування. Вона схудла, помолодшала і отримала на роботі підвищення. Юра все так же не працював.

— Юр! У нас потрібен фахівець якраз по твоєму профілю! — намагалася допомогти чоловікові Ніна. — Давай я поговорю з начальником!

— Ще чого! У вас зарплата низька! Я що за копійки повинен пахати?

— Ну он у Катьки, моєї подруги, місце звільнилося – там хороша зарплата!

— Твоя Катька – мантелепа! Не хочу я в її товаристві працювати!

— Так? А машину хорошу хочеш? А на море влітку їздити хочеш? А на що ти збираєшся все це мати? – не витримала Ніна.

— А нічого, що моя мама нас усіх годує? — Юра косо подивився на дружину. – Ти он яка округла! Тільки завдяки їй!

— Якщо ти не в курсі, то твоя мама вже кілька років годує тільки тебе! Ми до її пирогів не торкаємося!

— Ой, та точно! А хто ж їх їсть?

— Ти!

Вони сильно посварилися. Юра подзвонив матері і все їй переказав. На наступний день Марина Сергіївна була у них. З борщем і котлетами.

— Ніно! — вона зайшла на кухню, виставила на стіл каструлі з їжею і вперлася руками в боки. — Це ти що говориш?

— Що я кажу? — втомлено запитала Ніна, передчуваючи нікудишню розмову.

— Ти чого Юрі дорікаєш?

— Юрік вже кілька років не працює!

— І що? Годую ж вас я!

— Марино Сергіївно, ми з дітьми вже давно не їмо ваші страви!

— Так? А хто ж їх їсть? Хочеш сказати, що один Юрик?

— Так.

— Саме тому ти так розрослася?

— Так! Усе! З мене досить! Живіть зі своїм Юриком — Не буду вас об’їдати!

Ніна швидко зібрала речі, викликала таксі і поїхала з дітьми до батьків. Мама Ніни, вислухавши її пояснення, сказала:

— Я чула від знайомих, як Марина про тебе пліткувала. Що ти нічого не робиш і тільки тягнеш з неї гроші. А у неї вже сили немає вас утримувати. Юра нібито тільки тому й не влаштовується на роботу, що ти всі гроші на себе спускаєш. І що на свою роботу ти ходиш тільки хвостом вертіти, так як зарплата там копійки! Не впадай у відчай! Можеш з дітьми жити в квартирі, що залишилася від бабусі. Мені все одно набридло квартирантами займатися.

— Ма-ам! Ти б не могла до електриків сходити? – Марина Сергіївна викладала принесені нею пельмені і млинці.

— А що сталося?

— Та у мене світло відключили!

— Це ще чому?

— Звідки я знаю! Я що – електрик? Нехай прийдуть, полагодять!

— А сам чого не підеш?

— Ось ще! Це жіноча справа – по інстанціях ходити!

Марина Сергіївна відправилася в контору, проклинаючи на ходу ледащо — Нінку.

— Ось адже до чого лінь доглядати за чоловіком! Вже на всьому готовому – хоч займайся своїм чоловіком! Так ні! Втекла! Ну нічого! Ти ще прискачеш до нас, коли їсти нічого буде! – бурмотіла вона під ніс.

— Сергіївна! А ну зайди-ко до мене! – з другого поверху будівлі ЖЕКу Марині Сергіївні махала її приятелька, а за сумісництвом, начальник цього самого ЖЕКу, Людмила Василівна.

Марина Сергіївна з радістю побігла до подруги. Вже дуже хотілося поскаржитися на ледащо-невістку. Але поскаржитися вона не встигла.

— Ти чому це, люба, за квартиру-то перестала платити? – накинулася на неї з порога Людмила.

— Як це? Все справно плачу! Кожен місяць!

— За одну! А за другу?

— За яку другу?

— А за ту, де у тебе син живе!

— Так там… – почала Марина Сергіївна і осіклася. – А багато там?

— Та вже вважай більше, ніж за пів року!

— Та це все Нінка винна! Вона не платить!

— Та вона ж начебто з Юрком-то і не живе! Та й не прописана вона з дітьми там! З чого їй раптом платити?

— Ну сьогодні не живе — завтра прибіжить! — стиснула губи Марина Сергіївна.

— Після розлучення? — Людмила Василівна усміхнулася. — З чого б це їй після розлучення повертатися? Вона геть пострункішала, покращала. Може вже й нового чоловіка знайшла! А що? Жінка видна! При хорошій посаді! Та й діти майже дорослі – зрозуміють.

— Не мели язиком, Людмило! – Марина Сергіївна схопилася зі стільця. – Заплатимо ми за твої послуги!

Вона вилетіла з ЖЕКу, як ужалена. Її передчуття виявилися вірними – світло відключили теж за несплату.

— Юро! — засичала Марина Сергіївна з порога. — Ти чому мені не сказав, що ви з Нінкою розлучилися?

— Та я забув! Я і на суд-то не ходив — не охота було! Ти розібралася з електриками? Коли мені світло включать?

— Коли заплатиш!

— Тобто? Чому я повинен платити?

— А хто? Я?

— Ну так квартира ж твоя!

— Так ти в ній живеш!

— Та я можу і не жити!

— А де ж ти будеш?

— До тебе піду. А то тут аж надто брудно, а ти не прибираєш!

— А сам що?

— Мам! Ти з глузду з’їхала! Це жіноча робота! Я що, жінка?

Марина Сергіївна махнула рукою і пішла до себе додому. Потрібно було якось оплачувати квартиру. Але стільки грошей у неї не було.

Весь залишок дня вона міркувала над цим питанням і, нарешті, її осінило.

— Ніночко! Привіт!

— Здравствуйте, Марино Сергіївно! — голос колишньої невістки був прохолодний. — Чим зобов’язана?

— Тут така справа, Ніночко. У нас тут борг набіг за квартиру і за світло… ти б не могла його оплатити?

— А чому я його повинна оплачувати?

— Ну як? Ти ж жила там!

— Коли я там жила, я платила. Зараз я там не живу — чому я повинна платити?

— Ну як? Ти ж жила?

— Марино Сергіївно! Розмову закінчено! Нічого я платити не збираюся! Нехай платить ваш син! Або ви! Адже це ви з Юрою, за вашими словами, нас годували? Значить, і квартиру оплачувати вам!

— Та я позов подам на тебе! – лементувала Марина Сергіївна, але Ніна вже поклала слухавку.

Автор: Віра.С.

Фото ілюстративне(pexels).