Ніна ніколи не була худенькою. Навіть в дівоцтві. З самої юності вона сиділа на дієті. Не дозволяла собі нічого зайвого.
Юра, майбутній чоловік заспокоював її:
— Ну що ти, Ніночко! Мені ти дуже подобаєшся – є за що потриматися!
— Чоловіки не собаки – на кістки не кидаються! — підтакувала йому його мама, майбутня свекруха Ніни, Марина Сергіївна. – На ось краще, з’їж пельмесик!
Ніна, щоб не здаватися неввічливою, їла. А потім обмежувала себе у всьому.
Відгуляли весілля. Один за одним з’явилися діти: Валерія і Дениско. Як не старалася Ніна, два декрети позначилися на ній – поправилась на десять кілограмів.
— Не думай худнути! — строго говорила свекруха. — Ти годуєш — діти повинні отримувати повноцінне харчування.
— Яка дієта? — обурювалася Марина Сергіївна, коли з вигодовуванням було покінчено. — Ти сама не їстимеш і чоловікові не готуватимеш?
— Та не переживайте ви! — втішала свекруху Ніна. — Я ж йому окремо готую!
— Все одно! Нічого зайві гроші на свою дієту переводити! На ось я вам котлеток принесла і картоплі з м’ясом стушкувала!
Ніна, щоб не сперечатися зі свекрухою, годувала чоловіка і дітей принесеними стравами. А Марина Сергіївна старалася – млинці, пироги, жирні борщі і картопля-пюре, щедро залита вершковим маслом. І все це в необмеженій кількості.
Згодом, у дітей почалися проблеми з самопочуттям. Лікар виписав їм особливу дієту, де була повністю виключена жирна їжа.
— Що за вигадки! — обурювалася Марина Сергіївна. — Раніше всіх так годували і ніхто не скаржився! Це ти вигадуєш, що б не готувати і сидіти на одній траві! Діти! Не слухайте маму! Он тато їсть все підряд – і нормально!
У Юри дійсно з самопочуттям було все в порядку. Він сильно поправився і зледащів. Не здавши черговий проект на роботі – був звільнений, але влаштовуватися на нову не поспішав. Знав – мама не залишить голодним!
Лера з Денисом спочатку не бажали дотримуватися виписаної дієти, але швидко зрозуміли, що інакше не вийде почуватися добре. Тепер бабусині пироги і котлети поглинав тільки тато Юра.
Натхненна підтримкою дітей, Ніна знову стала дотримуватися правильного харчування. Вона схудла, помолодшала і отримала на роботі підвищення. Юра все так же не працював.
— Юр! У нас потрібен фахівець якраз по твоєму профілю! — намагалася допомогти чоловікові Ніна. — Давай я поговорю з начальником!
— Ще чого! У вас зарплата низька! Я що за копійки повинен пахати?
— Ну он у Катьки, моєї подруги, місце звільнилося – там хороша зарплата!
— Твоя Катька – мантелепа! Не хочу я в її товаристві працювати!
— Так? А машину хорошу хочеш? А на море влітку їздити хочеш? А на що ти збираєшся все це мати? – не витримала Ніна.
— А нічого, що моя мама нас усіх годує? — Юра косо подивився на дружину. – Ти он яка округла! Тільки завдяки їй!
— Якщо ти не в курсі, то твоя мама вже кілька років годує тільки тебе! Ми до її пирогів не торкаємося!
— Ой, та точно! А хто ж їх їсть?
— Ти!
Вони сильно посварилися. Юра подзвонив матері і все їй переказав. На наступний день Марина Сергіївна була у них. З борщем і котлетами.
— Ніно! — вона зайшла на кухню, виставила на стіл каструлі з їжею і вперлася руками в боки. — Це ти що говориш?
— Що я кажу? — втомлено запитала Ніна, передчуваючи нікудишню розмову.
— Ти чого Юрі дорікаєш?
— Юрік вже кілька років не працює!
— І що? Годую ж вас я!
— Марино Сергіївно, ми з дітьми вже давно не їмо ваші страви!
— Так? А хто ж їх їсть? Хочеш сказати, що один Юрик?
— Так.
— Саме тому ти так розрослася?
— Так! Усе! З мене досить! Живіть зі своїм Юриком — Не буду вас об’їдати!
Ніна швидко зібрала речі, викликала таксі і поїхала з дітьми до батьків. Мама Ніни, вислухавши її пояснення, сказала:
— Я чула від знайомих, як Марина про тебе пліткувала. Що ти нічого не робиш і тільки тягнеш з неї гроші. А у неї вже сили немає вас утримувати. Юра нібито тільки тому й не влаштовується на роботу, що ти всі гроші на себе спускаєш. І що на свою роботу ти ходиш тільки хвостом вертіти, так як зарплата там копійки! Не впадай у відчай! Можеш з дітьми жити в квартирі, що залишилася від бабусі. Мені все одно набридло квартирантами займатися.
— Ма-ам! Ти б не могла до електриків сходити? – Марина Сергіївна викладала принесені нею пельмені і млинці.
— А що сталося?
— Та у мене світло відключили!
— Це ще чому?
— Звідки я знаю! Я що – електрик? Нехай прийдуть, полагодять!
— А сам чого не підеш?
— Ось ще! Це жіноча справа – по інстанціях ходити!
Марина Сергіївна відправилася в контору, проклинаючи на ходу ледащо — Нінку.
— Ось адже до чого лінь доглядати за чоловіком! Вже на всьому готовому – хоч займайся своїм чоловіком! Так ні! Втекла! Ну нічого! Ти ще прискачеш до нас, коли їсти нічого буде! – бурмотіла вона під ніс.
— Сергіївна! А ну зайди-ко до мене! – з другого поверху будівлі ЖЕКу Марині Сергіївні махала її приятелька, а за сумісництвом, начальник цього самого ЖЕКу, Людмила Василівна.
Марина Сергіївна з радістю побігла до подруги. Вже дуже хотілося поскаржитися на ледащо-невістку. Але поскаржитися вона не встигла.
— Ти чому це, люба, за квартиру-то перестала платити? – накинулася на неї з порога Людмила.
— Як це? Все справно плачу! Кожен місяць!
— За одну! А за другу?
— За яку другу?
— А за ту, де у тебе син живе!
— Так там… – почала Марина Сергіївна і осіклася. – А багато там?
— Та вже вважай більше, ніж за пів року!
— Та це все Нінка винна! Вона не платить!
— Та вона ж начебто з Юрком-то і не живе! Та й не прописана вона з дітьми там! З чого їй раптом платити?
— Ну сьогодні не живе — завтра прибіжить! — стиснула губи Марина Сергіївна.
— Після розлучення? — Людмила Василівна усміхнулася. — З чого б це їй після розлучення повертатися? Вона геть пострункішала, покращала. Може вже й нового чоловіка знайшла! А що? Жінка видна! При хорошій посаді! Та й діти майже дорослі – зрозуміють.
— Не мели язиком, Людмило! – Марина Сергіївна схопилася зі стільця. – Заплатимо ми за твої послуги!
Вона вилетіла з ЖЕКу, як ужалена. Її передчуття виявилися вірними – світло відключили теж за несплату.
— Юро! — засичала Марина Сергіївна з порога. — Ти чому мені не сказав, що ви з Нінкою розлучилися?
— Та я забув! Я і на суд-то не ходив — не охота було! Ти розібралася з електриками? Коли мені світло включать?
— Коли заплатиш!
— Тобто? Чому я повинен платити?
— А хто? Я?
— Ну так квартира ж твоя!
— Так ти в ній живеш!
— Та я можу і не жити!
— А де ж ти будеш?
— До тебе піду. А то тут аж надто брудно, а ти не прибираєш!
— А сам що?
— Мам! Ти з глузду з’їхала! Це жіноча робота! Я що, жінка?
Марина Сергіївна махнула рукою і пішла до себе додому. Потрібно було якось оплачувати квартиру. Але стільки грошей у неї не було.
Весь залишок дня вона міркувала над цим питанням і, нарешті, її осінило.
— Ніночко! Привіт!
— Здравствуйте, Марино Сергіївно! — голос колишньої невістки був прохолодний. — Чим зобов’язана?
— Тут така справа, Ніночко. У нас тут борг набіг за квартиру і за світло… ти б не могла його оплатити?
— А чому я його повинна оплачувати?
— Ну як? Ти ж жила там!
— Коли я там жила, я платила. Зараз я там не живу — чому я повинна платити?
— Ну як? Ти ж жила?
— Марино Сергіївно! Розмову закінчено! Нічого я платити не збираюся! Нехай платить ваш син! Або ви! Адже це ви з Юрою, за вашими словами, нас годували? Значить, і квартиру оплачувати вам!
— Та я позов подам на тебе! – лементувала Марина Сергіївна, але Ніна вже поклала слухавку.
Автор: Віра.С.
Фото ілюстративне(pexels).
