fbpx
Дозвілля
Писати чи друкувати: чoго варто спершу дітей навчати. 6 міфів про комп’ютерний набір замість письма в школі

Чому потрібно спочатку навчити дітей: каліграфії чи комп’ютерному набору? Писати ручкою на папері сучасним дітям доведеться лише в школі, проте ми навчаємо їх саме цьому, а не комп’ютерному набору. Вважається, що це корисніше для розвитку мозку, пише видання “Освіторія”.

Проте останнім часом вчені змінюють точку зору: друкування незаслужено знецінено. Воно розвиває швидкість мислення та креативність, формує вміння виконувати водночас багато завдань.

Про те, як це відбувається, розмірковує психотерапевт Марія Гончаренко.

У чому сенс та мотивація? Жaxливий почерк у школярів сьогодні зустрічається набагато частіше, ніж раніше. Вчителі, яким доводиться перевіряти десятки зошитів з нерозбірливими записами, стогнуть. А батьки стогнуть, коли намагаються всадити дітей за прописи. Ще не так давно учні боялися зниження оцінки за неохайний почерк, але за новими стандартами знижувати за це бал не мають права. Мотивація — єдине, що спонукатиме вдосконалюватися.

Батьки не знають, як заманити малого школяра виводити в зошиті палички та кружальця, доки він жваво клацає по «клаві» — пише коментар до улюбленої гри. Сучасна дитина не бачить сенсу акуратно виводити літери, адже роздруківка набраного нею тексту завжди розбірлива.

До того ж у чатах дитину чудово розуміють, хоча від руки вона пише, як курка лапою. Вчителі та батьки найчастіше переконані, що це — дефект навчання та велика втрата,яку не замінить натискання на кнопки клавіатури. Уявімо, що прописи взагалі відмінили, а школярам дозволено працювати на гаджетах.

Чим лякає відсутність чистописання

Міф 1. Повільніше розвиватиметься дрібна моторика

Ліплення, малювання, аплікації, гра на музичних інструментах, конструктори з дрібними деталями, валяння іграшок, в’язання, бісероплетіння та інші корисні й цікаві «хендмейдові» практики теж розвивають дрібну моторику.

99% учнів займатимуться цим з більшим бажанням, ніж прописами. Але це якось несерйозно, а вчити писати ручкою — поважна справа. Можливо, спрацьовує стереотип?

У Фінляндії два роки тому перестали навчати письму «від руки». А години занять, що звільнилися, розподілили між друком на комп’ютері та усілякими «ручними» хобі, які відтепер стали уроками.

Схожими шляхами вже пішли в США, Нідерландах, Японії, Індії, Мексиці, Туреччині, деяких регіонах Німеччини та Великої Британії.

Міф 2. Дитина гірше запам’ятовуватиме

Записаний текст краще запам’ятовують ті, хто виводить літери в зошиті, ніж ті, хто друкує. Це довели кілька експериментів вчених з Університету Вашингтона та з Каліфорнійського університету. Саме на ці праці найчастіше посилаються прихильники традиційного навчання.

Читайте також: Для України збільшать квоти стипендій ім. Фулбрайта та Flex – повідомила пані Міністр освіти і науки Лілія Гриневич

Виявилося, що під час складання есе школярі, які пишуть, утворюють довші речення. А ті, які набирають на клавіатурі, — коротші. Якщо дорослих просять вивчити новий алфавіт, гірше запам’ятовують нові літери ті, хто використовував ноутбук. Здається, це аргумент.

Утім, нині ці дослідження поставили під сумнів. Адже порівнювали відносно новий навик друкування та багаторічний досвід письма. Це як дати прочитати текст на рідній та іноземній мовах, побачити, що перший запам’ятався краще, а потім зробити висновок, що рідна мова «зручніша» для запам’ятовування.

Доречно було б порівняти успіхи двох груп людей, учасники однієї з яких з дитинства навчалися набирати текст, а іншої — писати ручкою. Однак такого експерименту ще не було.

Та це ще не все. Усі згодні з тим, що діти під час письма більше вникають у текст, бо він їм важче дається — вони докладають важчих м’язових зусиль. А також тому, що не встигають за вчителем.

Щоб занотувати лекцію, доводиться скорочувати та записувати тільки тези. А от набір може наздоганяти не лише темп мовлення, а й темп мислення — у найбільш досвідчених друкарів.

Звісно, набирати текст можна значно швидше, ніж писати. Добре це чи погано у світі надшвидкостей? Адже поки одні ще виводять літери, інші можуть перечитати написане, якщо їх до цього привчити.

А найкращий варіант — не записи, а інтелект-карти та схеми лекцій, які треба не писати і не друкувати, а малювати. У ноутбуці за допомогою певних програм чи від руки в зошиті — це вже деталі.

Міф 3. Не будуть повноцінно розвиватися всі ділянки мозку

Сім років тому норвезькі спеціалісти з Університету Ставангера дійшли висновку, що під час письма задіяно більше ділянок мозку, ніж під час друкування. При цьому ті самі норвезькі вчені були переконані, що для учнів початкової школи найкращий варіант — робота з клавіатурою. Бо це вивільнить час на інші інтелектуальні зусилля, вбереже від перевтоми та комплексів через помилки.

Проте нині норвезькому експерименту знайшли інше пояснення. Тоді порівнювали активність мозку тих, хто писав, і тих, хто двома-трьома пальцями набирав текст. Але при сліпому наборі, коли пальці обох рук бігають по клавіатурі, показники зовсім інші.

До того ж одночасна діяльність двох рук розвиває координацію і синхронізує роботу обох півкуль голoвного мoзку.

Друкує учень у цьому разі в середньому в три рази швидше, ніж пише (за даними британського професора Вальтера Пока з Університету Корнуоллу). І задіює набагато більше ділянок мозку, що відповідають за тактильні відчуття.

До того ж в Університеті Вандербільта провели цікавий дослід: студенти, які друкували наосліп, легко набрали речення, що включає абсолютно всі букви. Але коли їм запропонували на малюнок порожньої клавіатури нанести літери, вони і половини не змогли пригадати. Тож сліпий набір формується не через напруження пам’яті — це внутрішня мова зливається з рухом пальців.

А це добре пасує до сучасної багатозадачності, адже увага цілком зосереджена на темі, а пальці рухаються настільки автоматично, наскільки не буває навіть під час надшвидкого письма.

Міф 4. Учень не навчатиметься терпіння

Кращим є те, до чого докладено більше зусиль. Таку спірну ідею розділяє чимало людей. Для них терпляче переписування літери на кілька сторінок — взірець роботи над собою, уособлення «треба», коли зовсім не хочеться.

Чистописання дисциплінує, розвиває посидючість, старанність, вміння володіти собою. Не переламає себе в першому класі — потім лише розваг шукатиме, а не вмінь. Саме так вважають деякі поважні вчителі.

Мовляв, коли після багатьох наполегливих спроб в учня нарешті виходить красива літера, скільки радості!

Це неможливо заперечити. Але лише якщо в дитини є власна мета красиво писати. Тоді результат праці — власна перемога.

А якщо дитина пише, бо змушують вчителі та батьки, які не можуть пояснити, навіщо взагалі це потрібно? Тоді це, певно, виховує лише покірливість. Чи про цю рису характеру дитини ми мріємо?

Міф 5. Учень не зможе передавати емоції

Почерк — річ особиста. Характер та емоції можна помітити за формою та розміром літер, нахилом, швидкістю почерку, розташуванням рядків.

Написане від руки здається значно оригінальнішим, емоційнішим та інтимнішим, ніж універсальний друкований текст. Саме тому ми досі підписуємо листівки та пишемо любовні листи.

Усе це дійсно так. Проте не означає, що під час виконання вправ чи заповнення документів це матиме якесь значення. Графіті та інші мистецтва, літературна творчість, «автоматичне письмо» та інші письмові завдання психотерапевтів — сфери, де затребуваний курсив.

У решті повідомлень емоції нині передають за допомогою смайлів.

Міф 6. Не насолоджуватиметься каліграфією

Чистописання порівнюють з малюванням ієрогліфів, яке перетворилося в Японії на мистецтво. Японські школярі виводять слова сотні годин в 11-12-х класах, а медики констатують, що це заспокоює їхні нерви та знімає м’язові затиски.

Тож дехто вважає, що робота з прописами може стати такою самою насолодою. Уявіть собі, як японська дитина малює ієрогліф фарбою або кольоровим чорнилом на аркуші А4 під медитативну музику. Якщо всі елементи на місці, вона має свободу змінити товщину лінії чи нахил, намалювати фон.

А ось український школяр намагається втулити літери в маленький простір між лінійками в зошиті, йому хочеться відпочити, а поруч — знервована мама. А завтра на нього очікують дошкульні коментарі вчителя. Це не одне й те саме.

Та найголовніше — наш учень пише кульковою ручкою, а японський — пером чи пензликом. До речі, у деяких європейських школах, наприклад у Німеччині, пишуть лише пір’яними ручками.

Виявляється, кулькова вимагає тривалого м’язового напруження, а не природного ритмічного чергування натисків і розслаблень, як під час друкування чи письма пір’яною ручкою.

Вона пише лише під певним кутом і реагує на найменшу зміну натиску товщиною лінії. Написане таким чином справді може милувати око.

А ось кулькова ручка працює в будь-якому положенні, тож дитина «скручується» над зошитом, напружується, що призводить до порушення постави. Та й «продукція» виходить досить незграбна.

Тож сліпий набір тексту та чистописання пір’яними ручками — те, що насправді допомогло б сучасній дитині.

А може, клавіатуру та ручку примирить ще один нащадок інструментів каліграфа — сучасний стилус, який зчитує 100 рівнів тиску та реагує на кут нахилу.

А «розумні» блокноти написане від руки одразу передають у гаджети як друкований текст.

Автор тексту: Аліна Мірошникова

Реклама

Related Post

facebook