fbpx
Дозвілля
Приїжджаю, дзвоню в двері. Відкриває мені ювілярка в халаті. Не нафарбована і не зачесана. Я розгублена. А вона мені таким спокійним голосом: «Ой, дякую що прийшла раніше. Іди на кухню там посуд потрібно помити склянки витерти і салати порізати. Ще ми зось зараз вигадаємо на гаряче і може на закуски. Ковбасу і сир теж не забудь там нарізати»

Мене в черговий раз запросили в гості. На ювілей. Запросила колега по роботі. Нас з роботи було чотири жінки. Зою ми всі добре і давно знаємо, так як працюємо разом досить давно.«»

Загалом, ювілей! Зої 55 і гріх не відзначити таку подію. Ми з дівчатами з роботи вирішили скинутися і купити досить хороший і дорогий подарунок. Не буду озвучувати суму і сам подарунок, але Зоя часто згадувала, що хоче мати у себе в квартирі таку річ! Сказано зроблено.

Зоя вирішила відсвяткувати таку знаменну подію в домашній обстановці. Не стала витрачатися на ресторан і кафе.

— Посидимо, каже, по-домашньому, в вузькому колі. Не люблю я ці ресторани. Там музика голосно грає і народу багато.

Ну вдома, так вдома. Всі погодилися. Запросили нас на ювілей на третю годину дня, благо був вихідний день, субота. Не треба нікуди поспішати, можна розважатися скільки хочеш.

Зазвичай, коли люди запрошують гостей, то намагаються приготувати частування заздалегідь, щоб до приходу гостей не бігати і не метушитися. Особисто мій досвід прийому гостей: у мене все завжди готове. Салати, закуски, різні нарізки, гаряче. До приходу гостей стіл вже повністю накритий. Мені залишається тільки нарізати хліб. Все, прошу до столу так би мовити.

А тут виявилося зовсім інакше.

У призначений “ювілейний” день, я сходила в салон на манікюр, зробила укладку, приготувала наряд. Ну і що що свято буде проходити вдома. Все одно хотілося виглядати гідно. Готова йти в гості, точніше на ювілей. Зідзвонилась з дівчатами, вирішили прийти всі разом і від нашої дружньої компанії піднести ювілярці подарунок. Але тут несподівано подзвонила мені Зоя і попросила прийти на годинку раніше. Каже, посидимо, поговоримо поки гості збираються. Добре, кажу, постараюся. А час вже був пів на другу. Я швидко зібралася, викликала таксі і поїхала до Зої.

Приїжджаю, дзвоню в двері. Відкриває мені ювілярка в халаті. Не нафарбована і не зачесана. Я розгублена.

– О Привіт. З днем ​​народження дорога, з ювілеєм! А ти що ще не готова? Зараз вже гості почнуть збиратися. Давай швидко приводь себе в порядок.

– Як добре Марина, що ти раніше прийшла. Допоможи мені салати зробити, а то я не встигаю. Іди на кухню, там все що потрібно, знайдеш. А я поки піду фарбуватися. І до речі, помий тарілки і келихи. Так, ще вазочки під салати не забудь.

Я як би не планувала щось нарізати і готувати, але раз ювілярка не встигає, нічого не поробиш-допоможу. Заходжу на кухню, а там взагалі нічого не готово. Ні салати, ні гаряче. Посуду лиш повна гора, ну того, що я повинна допомогти помити. Пішла до Зої в кімнату, вона сидить фарбується.

— Дай мені фартух, а то я боюся плаття своє заляпати. І давай швидше чепуритися. Ти взагалі в курсі, що у тебе нічого не готово!

– Ой, та що ти Марина. Ми зараз з тобою швидко все зробим. З вечора нічого робити не стала, побоялася, що зіпсується.

Ось і гості збиратися почали. А мене ювілярка “запрягла” салати робити і мити посуд. Воно мені треба було? А Зоя запросила десять чоловік і не подбала заздалегідь про частування. Деякі з гостей теж вирішили “допомогти”. Хтось гаряче в духовку ставив, хтось нарізкою зайнявся. Загалом сіли ми святкувати і вшановувати Зою майже о сьомій годині вечора, хоча запрошувала вона всіх гостей до третьої години.

Ну не бачила я ще такого, от чесно. Запросив гостей куди? На що? Чи це я тільки думаю, що люди повинні прийти на все готове, а не котлетки собі жарити і бараболю чистити.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.