Анатолій Олександрович пішов із життя раптово. Ще молодий, міцний, відносно здоровий чоловік. Він вийшов зі свого офісу, присів на лавку, дістав телефон і все. Йому було тоді шістдесят чотири роки.
Анатолій Олександрович був дуже скрупульозною людиною. Все в своєму житті любив планувати. Заповіт склав заздалегідь, але тримав його в секреті від двох своїх дорослих синів і молодої дружини Оленки.
Хочеться відзначити, що спадщина була досить великою. Три квартири в центрі Києва, заміський будинок, фірма, рахунки, та ще багато іншого.
Після прощання, нотаріус призначив день оголошення заповіту. Запросив тільки причетних осіб. У список увійшли сини, Олег і Михайло, дружина і, нікому не відома, Марія Ігорівна.
— А хто це? — здивувалася дружина Оленка.
Нотаріус лише знизав плечима.
— Я навів довідки. Якась бабуся з провінції. Шістдесят п’ять років. Живе одна, заміжньою не була. Дітей немає. Працювала все життя на заводі, — пояснив Олег.
— А як вона могла з ним перетинатися? — здивувався Михайло.
— Може родичка далека або просто перша любов? — зареготав Олег і подивився на мачуху. — Він же був ще тим поціновувачем жіночої краси.
— Та я думаю, що нема чого хвилюватися, залишив їй, напевно пару тисячок. Нам від цього ні холодно ні жарко.
У призначений день усі спадкоємці зібралися в кабінеті у нотаріуса. Давалося взнаки незначне хвилювання. Брати трималися разом, дружина сіла в глибоке, зручне крісло, а Марія Ігорівна присіла на краєчок стільця біля дверей.
Процедура оголошення заповіту пройшла в повній тиші. Прибравши, всі юридичні тонкощі, усе розподілилося таким чином.
Синам — фірма зі словами «Нехай діти попрацюють». Дружині — квартира і машина.
Все інше, а це понад сімдесят відсотків від всього майна, Марії Ігорівні.
— Та хто ж ти така? — заверещала Олена. — Ти, ти, відьмо, звідки взялася? Це я три роки зі старим жила, його терпіла.
— Як же ви прогадали, мамусю, — зареготав Олег, — оце вам батько сюрприз зробив.
— Ми оскаржимо заповіт в суді, — грізно сказав Михайло, — Адже очевидно, що батько з глузду з’їхав.
— Ваше право, — сказав нотаріус, — Але заповіт складено по всій формі. Тому шансів у вас ніяких.
Марія Ігорівна тихенько встала і покинула кабінет. Вона вийшла з будівлі, зайшла в найближче кафе і замовила чашку чаю. Минуле нагадало про себе.
В ті часи їй було сімнадцять років, а братові чотирнадцять. У маленьке місто, до своїх родичів, приїхав столичний хлопець. Анатолій дуже відрізнявся від місцевих хлопчаків. Діти тягнулися до нього. У той злощасний день він влаштував конкурс. Хто перший перепливе річку і опиниться на іншому березі, отримає в подарунок портативний магнітофон.
Хто ж із хлопчаків відмовиться? У той час, це була велика рідкість. Ось, бовдури, і попливли. Всі дісталися до берега, окрім брата. Мати від пережитого злягла, в вже дуже скоро її не стало. Батько запив. Все життя пішло шкереберть.
Анатолій відразу ж повернувся до Києва, а всі решта цю історію старанно замовчували.
«Напевно, совість його замучила, раз мені такий великий спадок залишив, — подумала Марія Ігорівна, — Але хіба ж ці гроші зможуть повернути час назад? Та й навіщо вони мені, що я з ними робитиму? Пенсія висока, мені вистачає, а брати його гроші, якось не хочеться, аж неприємно».
Марія Ігорівна зітхнула і повернулася до нотаріуса.
— Я знаю всю цю історію, знаю причини вашого спадку, — вислухавши її, відповів нотаріус, — Знаєте, що я думаю, Анатолій Олександрович був хорошою людиною. Скільки його пам’ятаю, він дуже картав себе за цю безглузду витівку. Дуже переживав. Ви можете відмовитися від спадщини, Ваше право. Але ж ці гроші можна вкласти в якусь добру справу?
— У нас у селі церква розвалилася. Може нову побудувати? — Подумала Марія Ігорівна. — Грошей же вистачить?
— Звичайно, що вистачить. Він був би радий цьому. Та й Ви, будь ласка, пробачте його, якщо зможете. Життя така складна штука.
— Та я давно вже пробачила, стільки ж то вже років пройшло, — зітхнула жінка.
— От і добре. Борги треба не тільки віддавати, а й навчитися їх забирати, — сумно промовив нотаріус.
Через три роки, в маленькому містечку, на березі річки, відкрилася нова церква.
Фото ілюстративне.
