Насуплений Мишко сидів за партою. В очах стояли сльози. Хоч він хотів їх приховати, але вони по-зрадницьки блищали, мов кристалики. Вчителька обізвала його незграбним нездарою. Хлопчика це дуже заболіло. Вона навіть вислухати його не хотіла. Було зовсім не так як виглядало. Хлопчик дуже ранимий був, тому так неоднозначно реагував на негативта ще більше на несправедливість.
Був урок малювання. Його улюблений. Мишко, справді, дуже гарно малював. Вмів змалювати, але й з власної фантазії виходили малюнки не гірші. На уроці треба було передати на аркуш паперу свою осінь. То ж кожен мав її відобразити зі своїх думок, намалювати власну картинку. Хлопчик захопився роботою. Він переніс на папір частинку села з хатами та осінніми квітами і малював жовто-гарячий ліс, який був за селом. В його уяві ліс мав багаті і насичені фарби, осінь не шкодувала барв, то ж прикрасила дерева по-королівськи. Не жаліла свого золота, вона ж щедра пора.
І тут таке сталося! Михайлик домальовував останню берізку, з її багатими золотими косами. Спішився, бо ось продзвенить дзвінок на перерву. А він так старався на уроці і бажав отримати гарну оцінку. Неакуратним рухом зачепив баночку з фарбою, вона перекинулася і розлилася на біленьке платтячко Олесі. Дівчинка розплакалася, а вчителька відразу стала кричати на хлопчика, використовуючи образливі та принизливі слова. Дитина хотіла сказати щось у своє оправдання, але педагог не дозволив, велів мовчати. Мишка боліло в області сердечка. Він ніколи не шкодив. Та й тепер все вийшло випадково, не зі зла він це зробив. Треба було його вислухати і поговорити з ним, а не ображати та звинувачувати. Йому самому було дуже прикро через цей випадок і жаль гарненької сукні дівчинки,яку зіпсувала велика жовта пляма його фарби. Хлопчик розумів, що хоч не навмисно, але завинив. І через нього плакала сусідка по парті, але виправити ситуацію він не міг.
Зачепили ж його тоді слова, вже не молодої, першої вчительки. Зрілий мужчина і досі пам‘ятає ту першу несправедливість і образу від неї. Розуміє, що незграбою обізвали через швидкий і невдалий рух, який нашкодив. Але бездарним! Чого? Його малюнки були найкращими в класі. Бездарні так не малюють. Саме в цьому слові було найбільше зневаги та несправедливості.
Михаїл Іванович, колишній Мишко, тепер добре це знає. Він став відомим художником і написав дуже багато картин, навіть під замовлення. Маленьким він теж розумів, що художнє мистецтво це його талант. Тому так образливо було від цього слова. Та він наполегливо йшов до мети, щоб доказати Оксані Василівній, як вона тоді помилилася і не правильно поступила, образивши його до глибини душі. Певно, вона цього і не пам‘ятає, в пам‘ять в‘їлось лише йому, бо дуже вже він любить справедливість.
Автор: Галина Мазурик, “Перша несправедливість”
