Мої студентські роки минали спокійно. Бабусина оселя стала для мене затишним оазисом у новому місті, рятуючи від метушні гуртожитку. Тут був мій куточок спокою і тиші.
Нажаль, бабусі не стало коли я була на другому курсі, це стало для мене важким випробуванням. Останні дні, проведені біля ліжка рідної людини, запам’ятались назавжди.
У спадок від бабусі мені дісталася затишна двокімнатна квартира. Звісно, я була вдячна бабусі за такий дар, але не могла не сумувати за нею. Доводилось покладатись на свої сили і вчитись жити одній.
Після закінчення університету я залишилася у місті де навчалась, оскільки під час стажування в одній із місцевих компаній виявила себе з найкращого боку. Мої зусилля були гідно оцінені, і мені запропонували постійну роботу. Згодом, долаючи повсякденні труднощі, я міцно стала на ноги у професійному плані.
Саме в цей період у моєму житті з’явився Валерій. Наша зустріч була випадковою, але доленосною. Його наполегливість і романтичні вчинки швидко полонили моє серце. Та й мешкав він не далеко, тож доля ніби як сприяла нашим відносинам.
Коли Валерій запропонував познайомити мене зі своєю мамою, я дуже хвилювалась, звісно, але погодилася. Марина Петрівна зустріла мене стримано, без порожніх люб’язностей. Та пані відразу перейшла до конкретних питань про мою роботу та доходи.
– Я не від нічого робити запитую, дівчино, – зауважила вона. – Була вже одна панянка, яка вирішила пожити на широку ногу. Її крім грошей нічого не цікавило. Добре, що син мій швидко розібрався, що це за одна і вчасно ті стосунки припинив.
— Не хвилюйтеся, – запевнила я. – Я звикла працювати багато і наполегливо. Наша команда завжди має чимало завдань. Але, попри зайнятість, я встигаю і домом займатися.
Загалом, зустріч пройшла цілком успішно. Мабуть, я справила на матір Валерія приємне враження. Через кілька днів він освідчився, а ще за місяць ми зіграли весілля.
Мій чоловік одразу запропонував нам оселитися у їхній просторій квартирі. Мене це дещо бентежило, адже нікого не радує перспектива жити під одним дахом зі свекрухою, але, трохи подумавши, я погодилася.
У Валерія була також рідна сестра, з якою я певний час не була знайома. Згодом з’ясувалося, що Катерина вела доволі цікавий спосіб життя.
Валерію не раз навіть довеодилося забирати її додому казна звідки. Я ж намагалася не втручатися у їхні сімейні справи, вважаючи, що доросла пані сама повинна відповідати за себе.
На роботі тим часом запанувала метушня. Наша компанія виграла великий тендер, і обсяг роботи помітно збільшився. Часто доводилося затримуватися.
Чоловік з розумінням ставився до цього, іноді сам засиджувався. Зрозуміло, що за таку роботу платять гідну зарплату. Але свекруха побачила у цьому мої нібито зради.
— Ти часто пізно повертаєшся, — зауважила вона. – Дівчино, я б на твоєму місці за розум узялась.
А одного разу я випадково підслухала, як вона говорила синові:
— Ти б, синку, уважніше придивився до дружини. Приходить пізно, виморена. Ти в мене добрий, віриш усьому.
Мені стало неймовірно образливо. Як же так? Я працюю, намагаюся всім догодити, а натомість стикаюся з необґрунтованими підозрами у невірності.
Я вже почала шкодувати про своє рішення жити у свекрухи, адже розуміла, що нічого доброго з цього не вийде. Однак, я й уявити не могла, що ж мене чекає далі, бо підозри то були лиш квіточки.
Справа в тому, що я отримала досить таки гарну премію на роботі. За кордон на море я поїхати із чоловіком не могла, але відпочити в Солотвино, цілком.
Я промоніторила ціни, обрала готель де ми будемо жити. Ввечері про свої плани розповіла чоловіку. Ніби як він був згоден, навіть обіцяв узяти відпустку за свій рахунок, але на ранок мене чекала сцена.
— Я знаю, що ви з Валерієм скоро збираєтесь у відпустку. Плануєте відпочити в Солотвино. Це дуже добре, але нам з донькою теж необхідний відпочинок, аби відновити сили.
— Я нещодавно пережила велике випробування. Мене звільнили з роботи, але я ще не встигла вам про це повідомити. На жаль, наш з донькою матеріальний стан не дозволяє нам організувати поїздку.
— Ви ж накопичили чимало коштів, тому, можливо, змогли б нам допомогти. Звісно, можливо, вам не вистачить грошей на вашу власну відпустку, але ваші роки ще попереду. Можете поїхати наступного року.
Я була приголомшена такою пропозицією! Буквально дихати не огла від обурення! Та найбільшим потрясінням для мене стало те, що Валерій, мій чоловік, який завжди був моєю опорою, раптом став на бік матері.
— Справді, Олю, — сказав він, — їм потрібніше. Це ж моя мама і сестра, моя сім’я. Ми ще встигнемо.
— А я? Я не твоя сім’я? — Такого підступу зі сторони чоловіка я не очікувала, – Я працювала не покладаючи рук, аби отримати ці гроші. Не витратила їх, не приховала. Я хочу, аби ми з тобою з’їздили у відпустку. Чого маю відправляти туди твою маму? Тоді вже краще свою, не думаєш?
— Ось бачиш, синку, — промовила свекруха, — де справжнє обличчя твоєї дружини проявляється. До сім’ї їй справи немає. Все про себе дбає.
Валерій мовчав, лише безпорадно розводив руками.
— Ну, добре, — сказала я, — схоже, з цього моменту мені справді немає справи до вашої родини.
Я повернулася до бабусиної квартирки того ж дня. Весь наступний день я чекала, що Валерій одумається, прийде чи хоча б зателефонує. Але цього не сталося ні тоді, ні за місяць.
Зрештою, він таки зателефонував, але не вибачення просити, а розлучення.
— Мама була права щодо тебе від самого початку. Шкода, що я такий легковірний і недалекоглядний. Але, знаєш, ти дала мені урок і яйого засвоїв.
Ми розлучились, так і не зустрівшись. Лиш за кілька років я дізналась, що колишній чоловік знову одружився, але й той шлюб не тривав довго, дівчина його зрадила, принаймні так він каже друзям.
Цікаво, хоч колись у житті Валерія з’явиться жінка, яка буде його достойна?
Головна картинка ілюстратвина.
