Рука в руці.
Для чоловіка маленький зріст, як Божа кара. Андрій з дитинства соромився того, що був нижчий від всіх. Якщо в класі третьому, він ще сподівався, що наздожене своїх друзів, то в десятому вже втратив надію.
Людиною він був непоганою, добрий, веселий, завжди готовий прийти на допомогу іншим, тому всі в селищі його любили і поважали. Він після школи нікуди не поїхав вчитися, закінчив водійські курси і влаштувався на роботу.
Все б нічого, та вже всі однокласники завели сім’ї і дітей понароджували, один Андрій неодружений ходив, ніяк не міг собі наречену підшукати, щоб і за зростом і до душі.
І ось якось влітку поїхав він по роботі в районний центр, підвечір повертався назад.
Бачить, на зупинці, вже на околиці міста, стоїть невисока дівчина в яскравій панамці і з величезною сумкою в руках. «От би мені таку дружину, ─ подумав Андрій і навіть посміхнувся, ─ маленького зросту, струнка і, напевно, красива».
Він навіть пригальмував, так йому не хотілося проїжджати повз, та й слава Богу, бо у дівчини в цей момент поривом вітру панамку з голови здуло і прямо через дорогу понесло! А вона, не подумавши, за нею і побігла. Андрій різко загальмував, дивиться, а перед машиною нікого і не видно.
Вискочив він з кабіни, дивиться, дівчисько сидить на дорозі, прямо під колесами і плаче.
─ З тобою все гаразд? ─ перелякано запитав Андрій, ─ Ти чого під колеса?
Дівчина похитала головою і підняла на нього повні сліз очі:
─ Зі мною все гаразд. Панамку шкода, мені її мама подарувала. У мене мало чого від мами залишилося.
Андрій спочатку нічого не зрозумів з того, що вона сказала, тому що він не міг відвести від неї погляд. Це була вона! Та, яку він чекав усе життя, яку голубив уві сні і уявляв з купою дітлахів в своєму будинку.
─ Ага, ─ безглуздо посміхнувся він і раптом хитнув головою: ─ Панамка? Я зараз.
Він побіг через дорогу, підібрав на узбіччі панамку, струсив з неї пилюку і віддав дівчині.
─ Я Андрій. Ти куди їдеш взагалі? Я підвезу тебе.
Оля, так звали незнайомку, сіла в кабіну і розповіла, що їде в село, там у неї тітка живе.
Оля закінчила ПТУ, вивчилася на кухаря, ось тітка Рая і покликала її до себе жити, самотня вона, а Олі тато привів в будинок іншу жінку, з двома дітьми, вони навіть Олину кімнату зайняли. Оля тата не осуджувала, мами не стало вже п’ять років як, він чоловік ще молодий, в домі господиня потрібна, а Оля все одно заміж вийде і піде. Ось вона до тітки і попросилася. Та з радістю сприйняла новину, Олю вона з малої дуже любила. А зараз Олі ще й з Андрієм пощастило, на останній автобус вона запізнилася, а його немов доля привела.
Селище, в яке їхала Оля, було недалеко від Андрієвого села, він відвіз її до тітки, а сам думав, як же ж бути, не хотілося йому розлучатися з дівчиною. Раптом він зупинив машину і подивився Олі прямо в очі.
─ Олечко, ─ рішуче сказав він, ─ Може, не випадково твоя панамка перед мою вантажівку полетіла. Я навіть упевнений в цьому. Тому, що я, як тебе побачив, зразу ж зрозумів, що це про тебе я все життя і мріяв. Виходь за мене заміж, я хороший. Чесно. Я тебе дуже любити буду, обіцяю.
Оля застигла, подивилася на Андрія, потім на панамку, і… кивнула.
Андрій взяв її за руку і полегшено засміявся:
─ Їдьмо до твоєї тітки Раї, я буду твоєї руки просити. Прямо зараз!
Через два місяці вони одружилися. Всі сусіди і друзі від душі вітали молоду пару, а Оля і Андрій надивитися не могли одне на одного, така переповнювала їх любов.
Через рік з’явився їхній первісток, Олексій. Молоді батьки були такі щасливі, що не помічали одного дивацтва, Оля стала рости. Ще через два роки у них було вже троє діток. А Оля стала вища за Андрія на цілу голову, та до того ж поправилася.
Тітка Рая сказала, що це сімейне життя, та поява дітей так неї подіяла. Друзі стали над Андрієм жартувати, а Оля посмутніла:
─ Андрійку, ти тепер кинеш мене, так? Навіщо я тобі, здоровило таке? Я, справді, не хотіла рости.
А Андрій посміхнувся і ласкаво до Оленої щоки доторкнувся:
─ Я тебе будь-яку буду любити, все життя, до глибокої старості. Просто тому, що я тебе кохаю. Тільки і ти мене, будь ласка, теж не кидай, я не переживу цього.
Більше вони про це не говорили, просто були щасливі одне з одним. Ще через п’ять років у них було вже п’ятеро дітей. Оля ще трохи підросла і зупинилася. Все селище любило цю незвичайну пару. Коли вони йшли по вулиці, Андрій ніжно обіймав правою рукою свою високу дружину за талію, а вона клала долоню на його руку. І ніхто б не подумав сміятися над ними, навпаки, всі їм заздрили.
Але одного разу поліз Андрій лагодити дах на старому сараї, він від старості обвалилася. Почувши його вигук Оля, підбігла, сама, як кремезний чоловік, колоди і дошки розкидала, чоловіка підхопила і на руках в медпункт бігом понесла. Несла свою дорогоцінну ношу і Богу дякувала, за те, що дав їй такий зріст і силу.
Медсестра зуміла вчасно надати допомогу, викликала швидку, чим і врятувала Андрія.
Довго він лежав у стаціонарі. Сусіди тільки зітхали, дивлячись, яка Оля, сумна, йшла по вулиці, дбайливо тримаючись рукою за свій бік, ніби Андрій обіймав її, як завжди…
Пройшли роки, виросли діти, одружилися, з’явилися внуки, потім правнуки, але не було в їхньому селищі щасливішої пари, ніж маленький, кульгавий дід Андрій і висока повненька бабуся Оля…
Автор: Olʹha Моrilova
Фото ілюстративне.
