fbpx
Дозвілля
Одного дня чоловік не повернувся додому. Не було його і наступного, ні його брат, ні свекруха на дзвінки не відповідали. А потім я дізналась, що їхня родина продала квартиру і виїхала у невідомому напрямку. Без мене

Мені було 19 років, у нас була своя компанія, як і у будь-якої молоді нашого віку. Я зустрічалася з Андрієм.

У Андрія був старший брат, який був дуже закоханий в мене, але я любила молодшого. Різниця у віці у них була невелика, та й гуляли ми в одній компанії, але вибір був зроблений остаточно.

Старший брат Андрія, Іван, думав, що ми рано чи пізно розлучимося, і він тоді зможе одружитись зі мною. Але в наші плани розставання не входило. Треба віддати належне, Іван ніколи ніколи не намагався вплинути на наші з його братом відносини. Тому у нас у всіх була одна велика дружба на всіх.

Ваня міг спокійно сидіти у мене в гостях, коли вдома нікого не було, і Андрій нічого проти не мав. Він вірив і мені і братові. І правильно робив.

Час пролетів непомітно, і ось ми одружилися. Нам з Андрієм тоді виповнилося 23 роки. Іван був, як і раніше один. У нього траплялися якісь швидкі романи, але довше кількох тижнів вони ніколи не затягувалися.

Ми з Андрієм чекали первістка, нашого спільного малюка. Життя складалося просто чудово, як за сценарієм. Але, Іван, як дізнався про те що я при надії, почав все частіше і частіше заливати за комір.

Моя свекруха, а так само мама обох братів, вирішила поговорити зі мною відверто.

– Що ти робиш?

– В якому сенсі?

– Ти ж бачиш, як впливаєш на Івана! Навіщо?

– Анастасія Вікторівна! Побійтеся Бога! Я одружена з Андрієм! Ми чекаємо дитину, і в мої плани ніколи не входив Іван! Ми хороші друзі і не більше. Що ви хочете, щоб я зробила? Розлучення? Що?

– Ну, тобі ж не потрібен, ні один, ні другий. Відпусти їх обох.

– Як це не потрібен ?! А навіщо я, по-вашому, вийшла заміж? Просто, так?

І на цьому моменті моє прекрасне життя скінчилось безповоротно.

Свекруха робила все, аби я зникла з їхнього життя. Я переймалась і дуже. Андрій почав змінюватись не в кращу сторону. Все частіше почав захищати маму і просити мене ставитись до неї шанобливіше, хоча я з нею навіть і не розмовляла. Не знаю, що вона там йому наговорила і чому він цьому всьому повірив, але одного дня вони всі продавши квартиру виїхали з нашого міста. Без мене…

Я намагалась якось пояснити собі вчинок чоловіка і його мами, але не змогла. Він виплачує аліменти, але дитиною не цікавиться. Як склалась їхня доля я не знаю досі.

Сказати що в мене все прекрасно я теж не можу. Усі ці події не надто добре на мене вплинули, але я намагаюсь хоч якось жити далі заради сина. Але інколи… Так тоскно стає, скажіть мені будьте ласкаві, чому усе так обернулось?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.