fbpx
Дозвілля
Ніч на дворі пізня. Бабка Зіна вже й спала собі, аж тут дзвінок у двері. Єдиний онук, та не один: «Бабусю, люба, пусти нас пожити. Бачиш, крім тебе не маю до кого й звернутись»

Моєму онукові двадцять один рік. Нещодавно він мене просто у ступор ввів своїм вчинком. Привів до мене додому дівчину і сказав, що вони поживуть у мене деякий час. Справа була пізно ввечері, тому це просто застало мене зненацька, і мені нічого не залишалося, як залишити їх у себе. Я на наступний день зателефонувала доньці, і спробувала дізнатися, що відбувається. На що вона сказала:

– Мамо! Я з ними обома не розмовляю і діла мені не має, що вони ще вигадали. Досить з мене їх обох. Нічого і чути не хочу про них.

Я дуже люблю свого онука, і не хочу його образити. Але ця дівчина, мені теж не подобається. На другий день я спробувала з нею поговорити, дізнатися про її сім’ю і про плани. Але адекватної відповіді так і не почула. На питання про родичів вона взагалі відмахнулася рукою. Відчинила без дозволу мій холодильник і запитала зверхньо:

– А що, ковбаси немає?

Сказати, що я була в ступорі від такого нахабства, це нічого не сказати.

Мій онук навчається заочно на третьому курсі в інституті, зараз без роботи. Наречена його взагалі нічого, крім як лежати на дивані, мабуть не збирається робити. Живуть вони у мене другий тиждень. Зрідка виходять з будинку прогулятися. З батьками своїми він не розмовляє через неї. І я навіть не знаю, скільки це триватиме. Я що, повинна їх утримувати на свою пенсію? Ну добре лиш онук прийшов один, а тут ще з нею. Я б ще очі і на це закрила, так вона ж дуже цікава людина. Може сидячи на кухні закинути ноги на стіл, ніколи не вимиє за собою посуд. Про приготування їжі я зовсім мовчу. Думаю, вона не знає, що це таке.

Не хочу образити онука, але як сказати про те, що я не хочу щоб вони у мене жили – я не знаю. Дочка мені ясно дала зрозуміти, що не втручатиметься. Каже, що я сама їх пустила до себе, і розбиратися самій мені в усьому цьому. Ну що мені робити? Іноді я відчуваю себе такою нещасною, так мені прикро, що онук не цінує мене зовсім. Вечорами сиджу і думаю про все це, починаю переживати, краплі п’ю. А на ранок прям з ліжка встати не можу. А коли встаю, мене на кухні чекає гора брудного посуду і порожній холодильник. Я більше так не можу. Що мені робити?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.