Я на пенсії вже п’ятий рік. Але виглядаю дуже навіть нічого. Чоловіки і зараз роблять мені компліменти. Мій коханий чоловік вже більше десяти років як пішов у інший світ. Я так і не змогла його забути і дозволити собі нові відносини. Але зараз зрозуміла, що одній дуже не просто. Дочка живе окремо зі своєю родиною. Мене часто відвідує, але цього не достатньо, щоб пішло відчуття самотності. І я почала подумувати про нове знайомство.
Нещодавно ми з дочкою прогулювалися по місту, і зайшли в торговий комплекс відпочити і перекусити. Проходячи повз магазинчики, один чоловік моїх років зупинився перед нами і зробив мені комплімент. Він сказав, що я з сестрою дуже молодо і красиво виглядаємо.
Мені було дуже приємно таке почути. Адже будь-яка жінка завжди хоче бути молодою і красивою. Я подякувала і збиралася йти, але тут дочка зробила те, чого я від неї зовсім не очікувала. Вона голосно і чітко сказала, що я давно на пенсії, і що вона мені не сестра, а дочка.
Ця фраза була сказана таким тоном, що у мене всередині аж похололо від неприємного відчуття. Але чоловік виявився дуже вихованою і освіченою людиною. Він сказав, що для жінки важливий її внутрішній світ і стан, а вік – це просто цифра, яка не завжди потребує озвучування.
Наостанок, ми познайомилися з моїм захисником і обмінялися номерами телефонів. Дочка при цьому була дуже здивована моєю поведінкою, але більше нічого не говорила. Просто, дивилась на нас, як на малих дітей, які роблять шкоду. На цьому наша прогулянка була закінчена, і ми розійшлися по домівках.
Вдома я знову згадала нового знайомого, і на душі стало від цього тепло і спокійно. А ось поведінка дочки мене насторожила. Мене не покидало відчуття, що вона давно записала мене у бабусі, яким уже нічого в житті не цікаво. Ця її фраза не виходить у мене з голови. Виходить, що якщо людина на пенсії, то її життя вже минуло? І що, не можна більше думати про любов і щастя? Але ж я з нею ділилася своїми думками, з приводу нових відносин. Казала, що хочу знову полюбити і бути щасливою.
Невже, ось таким чином, вона вирішила не дати мені такої можливості? Але чому? Чим я заслужила таке ставлення до себе? Тим, що останніми роками повністю присвятила себе їй і її сім’ї? Невже я не маю права знову стати жінкою ?!
Дочка досі жодного разу мені не подзвонила що дивно, адже ми з нею по десять разів на день балакаємо. Та й онуки не приходять, хоча раніше вона їх приводила погратись щодня.
Зате мій захисник дзвонить мені кожен день. Ми поки не зустрічалися ще, але наші телефонні дають надію на подальші відносини. Мені приємна його турбота. Я знову можу радіти за себе. Я знову відчуваю себе цікавою і красивою жінкою в розквіті сил.
Маю велику надію, що донька мене зрозуміє, і наші відносини знову стануть колишніми. А може нічого не говорити їй? А просто будувати своє особисте життя. Адже не дарма ж кажуть: щастя любить тишу.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
