Я не розумію зовсім навіщо нам зараз ця іпотека, якщо у мами моєї дві зайві квартири? – Микола вже всоте заперечував словам дружини, ніби питання було остаточно вирішене.
Він відповідав так щоразу, коли Наталя знову та знову заводила розмову про необхідність придбати своє власне житло.
Наталя дивилася на чоловіка з таким виразом обличчя, ніби ось-ось засміється, але насправді їй було зовсім не весело. вона була в подиві від його думок.
– Дуже просто. Тому що, – повільно промовила вона, намагаючись хоч якось зберігати спокій, – жодну з цих квартир нам ніхто й не збирається ні зараз давати, ні колись дарувати. Коли ти нарешті це зрозумієш вже? Чому ніяк до тебе це не доходить?
Але Микола, як завжди, не чув слів дружини.
– Я ж тобі казав і ще раз повторюю, – продовжував він заповзято. – Мама просто сувора і ділова на вигляд. Але я поговорю спокійно з нею, і вона зрозуміє, що нам потрібна її допомога, без неї нам важко буде. Вона здає дві квартири в оренду, сама живе у третій. І зрозуміло, що одну з них можна з легкістю просто віддати нам.
Наталя відвернулася, намагаючись не злитися на Миколу. Ця ситуація повторювалася знову та знову. а він все ніяк не міг зрозуміти.
Ще до весілля дівчина була впевнена, що на ці всі квартири матері Миколи розраховувати не варто взагалі. Вона бачила цю жінку та розуміла, що просто так від свого житла вона не відмовиться ніколи. І не повинна відмовлятися, якщо бути чесними з собою. Всі вони були зароблені нею працею важкою, а зараз здавались в оренду, а вона могла жити краще.
Але сам Микола таки наполегливо, роками, вірив у свою фантазію про чудовий подарунок від мами, який вирішить усі його проблеми і забезпечить світле майбутнє.
Після весілля, попри очікування Миколи, жодної квартири маминої не з’явилося, хоча він таки до останнього сподівався, що на весілля мама їм вручить ключі.
А свекруха подарувала на весілля синові гроші, і неабиякі, треба сказати, сума чимала, але цього було недостатньо для покупки житла, зрозуміло.
Наталя ще тоді намагалася не показувати свого розчарування, хоча на відміну від Миколи, вона була готова до такого повороту подій, особливо, на житло від свекрухи не сподівалася. Хоч і надіялася трішки, наслухавшись мрій свого нареченого про три гарні мамині квартири.
– Ну і що, – якось сказав Микола після весілля. – От коли у нас з тобою з’явиться дитина, мама точно тоді пом’якшиться та віддасть нам одну із квартир. Вона просто поки що не бачить приводу для цього серйозного. Хоче подивитися, як складатиметься наше сімейне життя, що ми будемо разом.
Ці слова Наталя зовсім не розуміла.
– Ти серйозно так вважаєш? – голос дружини звучав роздратовано. – Ти пропонуєш мені стати матір’ю заради якоїсь міфічної квартири?
Микола спробував пояснити:
– Ну, не заради квартири тієї, звичайно, але все ж.
– Але ж ти так і думаєш! – випередила чоловіка Наталя. – Це нерозумно, Миколо. Нам потрібно самим подумати про власне житло, а не мріяти. Досить чекати, коли вже її мама подарує, адже цього може й не статися ніколи.
Наталя насилу стримувалась, щоб не сперечатися. Її починало дуже не подобатися це постійне очікування дива, яке ніколи не станеться, це вона вже розуміла точно.
Вона, як і всі жінки, хотіла стабільності і впевненості в завтрашньому дні, хотіла планувати майбутнє, а не чекати на прихильність власної свекрухи і сподіватися на її щедрість і добрий настрій.
Микола таки зважився сам поговорити з мамою. Це сталося всього через кілька днів після того, як Наталя завела чергову розмову про іпотеку.
– Пора вже щось вирішувати, – сказала дружина чоловікові одного вечора. – Ми не можемо вічно жити на орендованій квартирі і платити такі великі кошти щомісяця, краще вже віддавати борг за свою. Давай почнемо збирати на перший внесок і візьмемо кредит.
Микола, як завжди, намагався знайти привід, щоб заперечити в цьому.
– Та навіщо нам цей тягар на двадцять чи тридцять років? Я поговорю з мамою сам, вона, напевно, просто чекає, доки я її сам попрошу про це.
Наталя втомлено сіла на диван, але сперечатися не стала. Вона знала, як саме пройде ця розмова і чим закінчиться вона врешті.
І ось одного вечора Микола повернувся додому похмуріше хмари.
– Ну, що? Що вирішив? – запитала дружина, знаючи, що зараз буде.
– Мама мені сказала, що я до її квартир ніякого стосунку взагалі не маю, – тихо сказав чоловік. – І що вона сама їх заробила важкою працею, і що з ними робити її справа.
– Невже? – з сарказмом уточнила Наталя. — Оце так сюрприз.
– І що то за така мати? – Микола здавався здивованим дійсно. – Вона навіть зовсім не думає про те, щоб допомогти своєму синові з житлом, маючи сама на те абсолютно всі можливості!
– Вона абсолютно права, якщо бути чесним, – Наталя подивилася на чоловіка з нерозумінням. – Ці квартири її власність, а не твої. І вона має повне право робити із ними все, що захоче і буде права.
Але Микола, схоже, не міг змиритися з цим. Він мовчки сів на диван, обмірковуючи сказане матір’ю нещодавно.
А Наталя трохи заспокоїлася. Нарешті чоловік зіткнувся з реальністю і вже тепер перестане плекати нездійсненні мрії. Але не довго це тривало.
За кілька днів Микола знову заговорив про квартири.
– Я тут подумав, – почав він обережно розмову. – Мама все одно мені їх рано чи пізно залишить. Я єдиний спадкоємець у неї. Навіщо нам влазити в великий кредит і хвилюватися про виплати, якщо через якийсь час квартири все одно будуть моїми?
Наталя ледь не впустила філіжанку з кавою, яку тримала в руках.
– Ти серйозно так гадаєш? – голос її звучав стримано, але всередині відчувався гнів. – Ти пропонуєш просто роками сидіти та чекати, коли мами не стане?
Микола трішки розгубився.
– Ні, звісно, я не це мав на увазі. Просто навіщо платити такі великі гроші банку, якщо спокійно можна дочекатися спадщини?
Наталя насилу вірила своїм вухам.
– А ти не думав про те, що ось, наприклад, мама візьме і все продасть? – холодно запитала вона. – Що ти тоді робитимеш? Ти сам не хочеш взяти на себе таку відповідальність за своє майбутнє?
Микола не погодився:
– Ну, ти й вигадала щось нерозумне. Звідки такі думки?.
Наталя вже мовчки розвернулась та пішла в іншу кімнату, відчуваючи, що не може більше вести ці розмови. Вона втомилася від безвідповідального підходу власного чоловіка до їхнього спільного майбутнього.
Замість того, щоб таки почати будувати своє життя і докласти максимальні зусилля, дорослий чоловік сидів і чекав, коли щось звалиться йому великий спадок з неба. Він був зовсім не готовий докласти хоч частиною своєї праці для вирішення складного житлового питання для своєї сім’ї.
Тепер Марина стояла на роздоріжжі. Вона розуміла, що Микола не зміниться вже. Він продовжуватиме літати у своїх мріях про мамину нерухомість, зовсім не розуміючи, що життя не стоїть на місці, і потрібно брати ситуацію в свої руки, поки ще молодий.
Наталя сама була готова до кредиту на житло, готова була працювати багато та будувати своє майбутнє, а Микола, як і раніше, сподівався на диво.
“Якщо він і далі просто так сидітиме та чекатиме, мені доведеться розлучатися”, – подумала Наталя. Вона не хотіла все життя сподіватися на подарунки, спадщину від свекрухи, вона хотіла жити зараз. І якщо чоловік не міг цього зрозуміти, то можливо їм і не варто бути разом.
Тим більше, що у жінки “годинник цокав” і треба було щось серйозно вирішувати не лише з житлом, а й із появою дитини в сім’ї.
А ось чи підходить Микола на роль відповідального і надійного батька Наталя вже дуже сумнівалася.
Чи таке Микола правий, час зараз важкий і потрібно радіти малому та зачекати спокійно, коли квартири мами залишаться йому, вона ж не забере їх з собою?
Фото ілюстративне.
