Лариса Іванівна ніколи Наталі не дорікала, та й дорікати не було за що — в будинку все чисто і ситно, але відчувалася якась заздрість з боку свекрухи, та й ревнощі теж, було дуже неприємно.
— Костик — це твій лотерейний виграш, — сказала Лариса Вікторівна при першому ж знайомстві з невісткою.
— Бачу, ти будеш хорошою дружиною для мого сина, але вмій цінувати те, що отримала. Ти Джекпот зірвала, люба, вітаю!
Наталя не розуміла — а в чому тут Джекпот: так, Костик симпатичний хлопець, нещодавно закінчив навчання в університеті, він став навіть начальником невеликого відділу на підприємстві, де працює, але далеко не олігарх. Авто — в кредит, квартира — материна, точніше вона дісталася їй після розлучення з батьком Косі. У чому тут Джекпот?
— Наталочко, якби ж ти знала, який батько був у Кості — це ж справжнісінькій самолюб! — розповідала свекруха вже після весілля. — Східна гаряча натура, я тарілку перед ним неправильно покладу, і вже є привід для сварки. А мій Костя? Він же ж і мухи не образить, лагідний, як кошеня. Цінуй, Наталочко!
— А навіщо ж ви заміж за самолюба виходили? — здивувалася Наталя.
— Красень був неймовірний і залицявся так само красиво! — відповіла свекруха. — Тільки шкода, що це були всі його позитивні сторони. А майже відразу, після нашого весілля, показав істинне лице.
— Але ж Костя через три роки після весілля з’явився, навіщо ж ви чекали, та ще й народжували? — для Наталі такий розвиток подій справді здавався дивним.
— Молода була, — посміхнулася Лариса Вікторівна. — Чи то любила так сильно, чи то боялася, що мене вдруге заміж не візьмуть. Навіть коли Костя з’явився, то він сам став свідком того, як зі мною його батько поводився. Тільки коли Кості виповнилося 9 років, то колишній чоловік повернувся до себе на батьківщину, а мені не хотілося ще раз в таке життя потрапити, як заміжжя. Чоловік поїхав, залишив цю квартиру, і ми полегшено зітхнули. Я всі сили віддала на те, щоб Костика виховати гідним чоловіком, і ось у мене вийшло! Ну хіба не Джекпот? Мало того, що він ідеальний, так ще й зауваж відразу з двокімнатною квартирою.
— Ну, квартира — це все ж ваша з чоловіком заслуга, — заперечила Наталя, але її слова тільки розізлило Ларису Вікторівну.
— Послухай, люба, — фиркнула вона. — Скільки молодих сімей поневіряються по кутах і орендованих квартирах, щоб хоч трохи накопичити грошей і взяти іпотеку на 20 років до самої старості?! А тут ти відразу на всьому готовому— розписалася і прийшла на територію чоловіка, і немає значення, чия це заслуга!
Коли Наталя завагітніла, було вирішено зробити деякі зміни: невеличкий ремонт, перестановку, та й докупити дещо з меблів.
— Зверни увагу, Наталочко, як добре поклеєні шпалери, все рівненько, — захоплювалася свекруха. — І зауваж — син не будівельник! Ми кілька разів клеїли з сином, і він відразу навчився! Полички рівно повішані! Ну, погодься, не кожен чоловік повісить полички, якщо його попросити, або зробить це криво. Ось мій чоловік принципово ніколи нічого не робив, я навіть сама килим на стіну вішала. А у тебе — он яка краса!
— Взагалі-то ми разом з Костею шпалери клеїли, — Наталя насилу сказала цю фразу.
— Та то кожен може знизу стояти і притримувати? — Лариса Вікторівна щиро здивувалася. — Я так само робила, нічого в цьому особливого немає. Як же я тобі заздрю, що у тебе такий чоловік, чому у мене, в мої роки, такого не було?
«Нічого особливого, — подумала Наталя. — І це при надії на сьомому місяці». Хотілося скоріше стати матір’ю, щоб переключити увагу свекрухи на внука, а то вона вже своїм сином геть загордилася. І так у всьому — якщо Костя щось приготував з їжі, навіть яєчню, то це вже шедевр, жоден чоловік в світі не зміг би приготувати цю страву так майстерно. І знову у неї неприхована заздрість до невістки.
Народився маленький Володька — свекруха захоплювалася тим, що Костя дуже постарався і створив свою красиву копію. А ще Костя став винятковим батьком — ну треба ж, він з першого разу впорався з усіма батьківськими обов’язками, ніби багато разів це робив! Взагалі унікальний чоловік — все знає, все вміє, будь-яка справа у нього в руках йде на лад. Наталя не розповідала їй, що іноді доводиться викликати справжнього сантехніка або відвозити побутову техніку на ремонт, тому що Лариса Вікторівна звинуватила б Наталю у марнотратстві: її син все одно все зуміє зробити набагато краще.
Після вихваляння сина з’явилися ревнощі — Костя менше уваги приділяв мамі, тому що її вимагав до себе Вовка. Наталя сподівалася, що бабуся буде любити онука і повністю зосередиться на ньому, та все було інакше —малюк став бабусиним суперником.
— Наталю, тобі не здається, що нашого головного чоловіка в будинку треба трохи пошкодувати, — запитала якось Лариса Вікторівна. — Він, звичайно ж, у всьому геніальний, але йому потрібен вільний час, щоб перезавантажитися.
— Мамо, я достатньо відпочиваю, — вигукнув з дитячої кімнати Костя, який в цей час переодягав Володьку.
— Ти певно ображаєшся, що я рідко навідую вас із бабусею.
— Так, і через це ображаюся! — відповіла Лариса Вікторівна. — Я не завжди можу до вас заскочити бо бабуся хвора. А мені іноді просто хочеться тебе обійняти!
А через рік бабуся Кості вже не могла піднятися з ліжка, це звичайно сумно, проте свекруха почала приходити вкрай рідко. Лариса Вікторівна телефонувала синові і вимагала уваги та допомоги, майже кожну хвилину. Вона лила слізки в слухавку, звинувачувала невістку в тому, що вона навантажує хатніми справами її сина, але навіть не здогадувалася, що Наталя вже носить під серцем другу дитину і через півроку їй вже знову ставати матір’ю. Часу буде взагалі обмаль, залишається тільки сподіватися, що якимось чином свекруха оцінить черговий шедевр свого сина — другу його копію. Або навпаки — знову з’явиться черговий суперник для ревнивої бабусі.
Фото ілюстративне.
