Я у батьків єдина дитина. Наша сім’я завжди проживала разом з батьковим батьками. Коли мама і тато одружилися всі турботи по господарству взяли на себе бабуся і дідусь. Вони працювали на високих посадах в обласному управлінні, тому могли і повністю забезпечували молодят. Тато з мамою, в свою чергу, перестали взагалі замислюватися, про щось, і жили тільки в своє задоволення. На роботу їх також влаштували. Як то кажуть, жили і не тужили.
У літню пору батьки вважали за краще брати основні та додаткові відпустки, що давало їм можливість кілька місяців відпочивати на курортах, які, знову-таки їм оплачувалися. Так і протікало їх безтурботне життя.
Після моєї появи, мама була в декреті, але їй допомагала зі мною няня Людмила Федорівна. Прекрасна людина. Вона мене і виростила, можна сказати. У мами з’являлись щоденні термінові справи, пов’язані з доглядом за собою. Тато теж мною не надто опікувався. Я росла якось більше з нянею, ніж з сім’єю.
Після закінчення інституту, я влаштувалася на улюблену роботу. Нехай вона не дуже високо оплачувана, але приносить величезне задоволення. Я щодня прокидаюся вранці і мені приємна думка про те, що потрібно йти туди, де мене цінують. А зарплата поступово збільшиться, тут від стажу усе і від досвіду залежить. Чоловік мій співробітник, теж поки має мінімілку, але ростемо удвох по-тихесеньку.
Нещодавно у нас відбулося поповнення в родині. Ми маємо синочка. я працюю тепер віддалено, аби не втрачати часу. Дуже допомагає мама чоловіка, яка завжди поруч і готова прийти на поміч завжди.
Здається, моє життя склалося. Все б нічого, але є одне велике але. Після того, як не стало бабусі й дідуся, батьки раптом втратили кам’яну стіну за якою жили більше тридцяти років. Вони, будучи вже пенсіонерами, виявилися не готові до самостійності. Їм, чомусь, постійно не вистачає їх пенсії. Хоча, так для порівняння, їх пенсія майже така ж, як наші з чоловіком доходи. Але ми, тим не менш, справляємося, а батьки не можуть на них прожити.
І ось, вже майже рік, як вони перетворились на двох безпорадних дітей. Пенсію витрачають за тиждень і ходять не знаючи, що їм робити далі. Я вже їм на папірці розписувала і навіть пробувала сама з мамою до магазину ходити, але не вийшло нічого. Каша з котлетою їх не влаштовує, їм чогось такого смачнішого треба. Тому чек на кілька тисяч і майже порожня сумка на виході з магазину для них норма.
Усе б нічого, але вони просять у мене допомоги. Шкода мені їх, але з малим дитям я двох дорослих просто не прогодую. А що з ними робити, не залишати ж?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
