Як у будь-якої нормальної жінки, моєї першої реакцією було вистежити суперницю і прорідити їй перуку. Виявилося, що вона живе в сусідньому будинку. Чоловік заходить до неї, коли «вигулює» нашу собаку. Я вивідала її адресу і, вибравши зручний момент, заявилася в гості з гарячим наміром влаштувати їй веселе життя.
Вона зустріла мене абсолютно спокійно, навіть привітно, що дещо остудило мій запал. Запросила до хати і запропонувала без зайвих емоцій обговорити ситуацію, що склалася. Намір влаштувати концерт переріс в дружбу. Виявилося, що її чоловіка кілька років тому не стало на будівництві, дітей немає, батьків вже теж немає і вона абсолютно самотня. Єдина радість – собака, і з деяких пір мій чоловік, зустрічі з яким стали для неї певною віддушиною.
Зовні вона мені далеко не конкурентка, та й старша на п’ять років. Але як людина – дуже приємна жінка, мудра, розважлива, працює в школі психологом. Ми з нею проговорили близько двох годин, і я навіть сама не помітила, як вся злість до цієї жінки кудись зникла.
Навіть більше, ми розлучилися майже як приятельки і домовилися продовжувати спілкування. Я взяла з неї слово, що вона більше не буде з моїм чоловіком і не скаже йому про мій візит.
Перший час, коли чоловік йшов гуляти з собакою, я за ними стежила. Але моя новоспечена подруга слово тримала і спілкувалася з ним суто по-дружньому. Згодом це навіть перетворилося на якусь гру – ми як дві змовниці зустрічаємося, поки чоловік на роботі, п’ємо чай з тістечками і обговорюємо його поведінку.
А ви як вважаєте, дружити з нею – це нормально?
Фото ілюстративне.
