У просторій кімнаті однокімнатної квартири, де панувала тиша після вечері, сиділи батьки Олексія. Він щойно повернувся з роботи, приголомшений думками. На роботі все було, як завжди: нудні папери, нецікаві обговорення планів.
Але цього вечора його серце билося особливо сильно. Чому? Тому що в його житті з’явилася дівчина, з якою він мав намір провести решту життя. І цю новину йому ще треба було сказати своїм батькам.
Він намагався знайти потрібні слова, але всі вони здавалися такими порожніми й неприродними. Він подивився на маму, яка налила собі чашку чаю, і відчув, як на нього накатує хвиля тривоги. Вони з батьком ніколи не втручалися в його особисте життя, однак сьогодні він мав сказати, що він прийняв важливе рішення.
– Мамо, тату, у мене для вас новина, – Олексій підняв погляд і спробував посміхнутися.
Батько підняв брови, а мама, відкладавши чашку, уважно подивилася на сина.
– Що сталося? – запитала вона, але її голос видавав спокій, що, здавалось, приховував хвилювання.
– Я… Я хочу одружитися, – зізнався Олексій, долаючи хвилювання.
У кімнаті панувала мовчанка. Батько сів, заплющив очі, а мама, не видаючи емоцій, обережно промовила:
– З ким, синку?
– З Оленою. Вона працює бібліотекарем. Я її дуже люблю, і я хочу бути з нею завжди.
Він помітив, як обличчя батька одразу стало серйозним, а мама зморщила лоб. Вони знову замовкли. Олексій відчув, як серце б’ється все сильніше. Він мав зрозуміти, що саме вони подумали, чому їхні погляди стали такими важкими.
– Олено, – почав батько, не підводячи голови, – це… дівчина з іншої родини, не з нашого кола. Задумайся, сину. Вона – звичайна бібліотекарка. З чого ви будете жити? У неї навіть не своєї квартири немає.
Олексій відповів, трохи сердито:
– Вона працює, має освіту, а ще, вона дуже добра і людяна. Це важливо!
– Я розумію, – відповіла мати, – але чи не занадто ти поспішаєш? Ти ж тільки влаштувався на стабільну роботу, ти ж ще не піднявся в житті.
Батько додав:
– Сину, ми теж думали про твоє одруження, з твоєю мамою порадились. Може, тобі краще розглянути кандидатуру Надії? Вона з хорошого роду, у неї квартира є, і родина допоможе вам оселитися. Ти розумієш, про що я?
Олексій відчув, як його серце знову стало важким. Надія була і справді гарною, але це була не його любов’ю.
– Не хочу я Надію! – з гарячковістю сказав Олексій. – Я хочу бути з Оленою!
Він глибоко вдихнув і зрозумів, що так чи інакше, йому доведеться йти проти волі батьків. Ні, не злобно, але він відчував, що це – його вибір, і якщо він не зробить його зараз, то буде шкодувати все життя.
На наступний день Олексій і Олена поїхали в РАЦС. Вони разом довго вирішували, чи варто запрошувати батьків на церемонію, але зваживши все, вирішили – не варто.
Вони обрали невелике, скромне весілля. Зала реєстрації була малолюдною. Привітні слова реєстратора, вальс Мендельсона, обмін обручками – все було, як у багатьох інших людей.
Однак, як тільки пара покинула приміщення, і сонце бризнуло яскраво в обличчя, їх зустріли не радісні обличчя, а… батьки Олексія.
На порозі їхнього будинку, поблизу зелених воріт, стояли мама і тато. Вони тримали у руках подарункові пакети – і більше нічого.
– Тату, мамо, я щасливий! – сказав Олексій, спробувавши відкрити обійми для батьків.
Але в очах батька і матері не було радості. Вони дивилися на сина з якимось особливим гнівом і навіть зневагою.
– Що ти накоїв, сину? – гірко сказав батько. – Яке весілля? Ти не послухав нас. Ти одружився без нашого благословення!
Мати, глибоко схиливши голову, ледве шепотіла:
– Ми не можемо вас благословити, синку. Не повинно було так бути. Це не твоя доля.
Олексій і Олена стали мовчки, почуваючи себе зовсім самотніми на світі. У цей момент молодята не могли зрозуміти – що важливіше: любов і власний вибір, чи родинні стосунки, яких не можна було ігнорувати?
Минув місяць. Олексій і Олена залишили рідний дім і поїхали до Олениних батьків. Вони намагалися знайти спільну мову з батьками, намагалися вибудувати свою власну родину. Але постійне питання: «А як би було, якби ми залишилися вдома?» не давало їм спокою.
Що ж сталося з батьками Олексія? Вони, виявляється, навіть через кілька тижнів не змогли прийти до тями. Мати Олексія, після того як дізналася, що син не повернувся додому, потрапила в лікарню. Батько також був у сильній зажурі і зневірі – згодом його не стало.
Батьки так і не пробачили сина, який вирішив їх ослухатися.
Олексій і Олена так і не повернулися додому. Вони почали нове життя в чужому місті, підтримуючи один одного. Та, попри все, питання залишалося відкритим: чи правильно було йти проти волі батьків?
Що думаєте ви, читачі? Чи мала Олена бути готовою до того, що через їхній шлюб Олексій втратить підтримку своєї родини? Чи правильно вчинити, коли серце говорить одне, а голос розуму – інше? І чи варто в цій справі слухати батьків, особливо якщо вони категорично проти?
Фото ілюстративне.
