Чудовий будинок бабуся залишила двом онукам. Кімната велика з меблями, два вікна, світло.
Друга – кухня, але водночас і інша кімната: піч, стіл та місце для сну.
Сіни як комора, там дерев’яні полиці з речами.
Город, прибудова і два хліви – все є.
Один онук інтересу до спадщини не проявляв ніякого. Жодного разу не приїжджав. А другий після бабусі взявся до справи.
Так з’явилася свердловина у дворі. До цього воду носили із сільської криниці.
Піч відремонтував, щоб не диміла, прибудову впорядкував.
Гнилі сараї зніс і збудував один – міцний. Зверху щось на зразок мезоніну – ще одна кімнатка для дітей. У нього їх троє – нехай граються там.
Словом, багато чого зробив.
Одне турбувало, що два власники на одне господарство. Тому зателефонував двоюрідному братові та запропонував відмовитися від частки. Мовляв, навіть готовий заплатити.
Брат відповів, що нічого не треба: «Ти мені не довіряєш? Хай буде так, як було. Роби що хочеш. Привози на літо дітей та дружину. Чому ти хвилюєшся?
Чоловік поставив нові ворота і змінив паркан на городі. Викосив бур’ян, посадив яблуню та вишню, зробив у дворі доріжку з бруківки.
Знову зателефонував: «Михайле, треба за законом зробити. Перепиши на мене документально. Якщо хочеш, розписку через нотаріуса напишу, що заплачу».
Михась вкотре здивувався: «Жив спокійно – ось і продовжуй так жити. Не лізь до мене з нісенітницею. Ми рідні, зрозумій».
Вже дах інший у старого будинку, і вікна – пластикові, за спеціальним замовленням.
Перевіз із міста до сільського будинку велику бібліотеку та ще пару колекцій. Тепер у міській квартирі більше вільного місця.
Минуло п’ятнадцять років, як бабусі нема. Вона так хотіла зробити онукам приємно. Уявлялася їй ідеальна картина, що дві родини проводять у колишньому її будинку літо. Добре всім, бо панують мир та згода.
Насправді вийшло інакше.
У Михайла другий шлюб. З першою дружиною розлучився. Друга – жінка господарська. Зрозуміла дружина, що можна поживитись: продати сільську садибу, а гроші зайвими не бувають.
І тоді Михайло зателефонував: «Слухай, Сашо, дружина наполягає, щоб ми все продали. Як не крути, але частина на мені. І нам гроші потрібні».
Олександр щось казав, що багато витратив на те, те й те. Але Мишко не слухав.
Зліг Олександр – на швидкою відвезли.
Мама до лікарні прийшла: «Не зрозуміла я. Скажи, тобі життя не потрібне? У тебе троє дітей. Я з твоєю дружиною буду їх на ноги ставити? Дім чи життя? Бог бачить, хто кого скривдив. Не гарячкуй, дивись на все спокійно. Будеш здоровий, там же купимо щось. В тебе золоті руки, не треба себе до хвороби доводити».
Спокійно сказала, без осуду, наче діло можна вирішити не в лікарні, а на кухні за чашкою кави.
Сашко одужав. Продав з Михайлом дім, гроші поділили. А ті, що на ремонт та інше пішли – зникли. Як і наявність брата, як і родинні зв’язки.
Олександр видалив номер брата, тепер уже колишнього брата. На вулиці зустрінуться – не привітаються.
Хтось лишається порядним до кінця. А в когось за рум’яними щоками гнилизна ховається. Так у яблука буває.
Деякі люди через гроші та власність так засмучуються, що здоров’я втратять. Іноді більше. А чи можна вимірювати наше життя квадратними метрами і гривнями?
