«Ми не живемо у просторі кінофільму, коли після хепі-енду йдуть титри і передбачається, що на героїв відтепер чекає безтурботне майбутнє.
У разі перемоги на нас все одно чекає майбутнє, в якому знайдеться місце і корупційним скандалам, і розчаруванням.
Ми виявимо, що посвідчення учасника бойових дій не гарантує безгрішності свого власника.
На нашому сонці проступатимуть плями, а на наших прапорах протиратимуться нитки. Але це означає лише те, що ми житимемо у звичайній нормальній країні. А у будь-якій нормальній країні трапляються як хороші речі, так і погані. Як гідні захоплення, і ті, що змушують опускати руки»
«До речі, я вважаю, що багато хто з тих політиків, які до війни торгували проросійськими гаслами, тепер почнуть торгувати гаслами антиєвропейськими. Вони говоритимуть, що ми, мовляв, «самі з вусами». Що, мовляв, «Європа нам допомагала недостатньо, то навіщо ж нам слухати її поради?» Стануть закликати «не озиратися на інших». Мені здається, у цьому теж є певний ризик і певна пастка, в яку не хотілося б потрапити».
«А ще я часто чую, що люди готові визнавати єдиним можливим форматом перемоги для нашої країни повернення до кордонів 1991 року. Чудово розумію цю логіку. Але одночасно весь час намагаюся пам’ятати той факт, що Україна перебуває в позиції Давида, який бореться з Голіафом, який перевершує його під силу і кошти.
Просто нагадаю, що початковою метою Росії є знищення української державності та суверенітету.
Тому особисто для мене заощадження того й іншого за підсумками цієї війни вже є тією програмою-мінімум, яку я особисто готовий сприймати як сценарій перемоги.
Якщо принагідно нам вдасться повернути контроль над тими територіями, які Росія встигла захопити, починаючи з 2014 року, це лише посилить мою радість. Напевно, якось так»
