Моєму синочку вже 27 років. Кілька років тому він познайомився з дівчиною, а потім привів її до нашої оселі. Вона з міста і їй 25. Я була здивована тим, що вона нічого не вміє готувати. Адже в такому віці це неможливо.
Навіть яйце до ладу не підсмажить. Моїй доньці 10 років і вона вже борщ зварити може. Я намагалася її навчити готувати, тільки вона лише сердиться у відповідь. І прибирати в хаті вона не збиралася.
Її позиція була такою: “Я гостю у вас, так що ви повинні мене годувати, поїти і прибирати за мною”. Я після приходу з роботи все робила особисто. Ніхто мені не помагав.
Одного дня моє терпіння лусьнуло я з роботи, закінчила готувати вечерю на двох – для себе і дочки. Все прибрали. Я відповіла їм абсолютно спокійно:
— Ну що приготуйте, те й з’їсте.
Надія відразу ж у сльози:
— Ви мене недолюблюєте! Відмовляється навіть годувати!
— Синочку, якщо ти доріс до того, щоб створити сім’ю, я ніколи не заважала тобі. І не противилась цьому. Так що даю вам тиждень, щоб ви знайшли житло. Там ви можете вити своє гніздечко. Тож, дорогі мої, самі, все самі. І повна вам свобода дій.
Син не був проти. Він сприйняв це нормально. І за кілька днів вони з’їхали. Я не стала ходити до них у гості. Натомість вони самі приходили до нас. Щодня. З одного боку, живуть окремо, але за фактом нічого не змінилося.
Мені так само доводилося стояти біля плити. Готувати їм. Почала я знову казати їм, пояснювати, що жити окремо – це повністю жити окремо. І тут син заявляє: Надія при надії. І через кілька місяців вони знову переїхали до нас. Причина така:
— Надія не надто добре почувається, тому ми в тебе поки що побудемо.
От і як бути? Не виженеш. Надія не вставала з дивана, грала у телефоні, розмовляла з подружками. Навіть картоплю не чистила – казала, голова паморочиться. А як їсть, так і не крутиться, і не нудить. Мені не шкода, але совість треба мати. Дочка у всьому допомагає, посуд за нею миє, а та завжди зайнята і купа відмовок.
Коли з1явилась онучка, вони продовжували жити у нас, бо молодій матері було складно впоратися з дитиною. Хоча д її годувати не вставала невістка – мені доводилося.
Почала я помічати, що стосунки між молодими розладналися. З’явилася натягнутість.
Коли дівчинці виповнилося 1,5 роки, Надія вирішила з’їздити до сусіднього обласного центру, аби оформити деякі документи. Поїхала сама – дитину на мене залишила. Дзвонить за два дні і повідомляє, що вони з моїм сином вирішили розлучитися. А доньку вона поки що залишає з батьком, щоби була можливість нормально облаштуватись на новому місці.
З того часу минуло вже 3 місяці. Надія жодного разу не зателефонувала і не спитала про дочку. Син набирав її кілька разів, але з усього було зрозуміло, що їй не до дитини і вона розважається на повну.
Напевно, вона не забиратиме доньку. Та й ми її не хочемо віддавати. Оформили її у ясла. З ранку син відводить, а ввечері я чи дочка забирає. З того часу ми живемо дружно і без непорозумінь.
Головна картинка ілюстративна.
