Ми з чоловіком живемо у моїх батьків. Орендувати занадто дорого для нас! Плата за оренду житла – це більше, ніж моя зарплата.
Коли одружилися, то батько так і сказав: навіщо вам витрачатися, якщо у нас велика квартира, і ми там удвох з матір’ю тільки!
Ми відкладаємо на власну квартиру. Смішно, звісно, але, можливо, років через 20 назбираємо. Не про це зараз.
Моя мама не працює, нічого по дому не робить, але вимагає з нас “кварплату” п’ять тисяч гривень в місяць. Я не проти! Я навіть вважаю це правильним, тому що все-таки треба допомагати батькам. Але мені не подобається тон, яким вона кожен раз нагадує про “борг”.
Типу “твій чоловік – нам чужий, нехай платить за те, що у нас живе”. При тому, що шлюб офіційний, по любові. А коли мова зайшла про онуків, мама сказала, що буде з ними сидіти, ну хоча б тисяч за 7-10 в місяць. Я якось відчула себе чужою, вибачте…
Батьків ми любимо, ніколи не ображаємо, допомагаємо в усьому…
Тато взагалі сорочку останню віддасть, а ось мама якась меркантильна стає. Чому? Що дивно, її мама колись точно так же поводилася, навіть ділила холодильники і рахунки за квартиру, забрала всі гроші, що подарували моїм батькам на весілля. Моя мама тоді ридала від своєї матері. А зараз йде по її стопах.
Як ставитися?
Фото ілюстративне.
