Треба ж нагодувати хвору чимось смачненьким і домашнім. Тоді так було прийнято.
Дорогою жінка зустріла свою колегу з того ж відділу. І ця дама глузливо сказала: «Ну куди ж ти зі своїм безглуздим бульйоном! Їй взагалі зараз не до тебе. У неї вже напевно все керівництво побувало тай рідні, швидше за все, принесла їй ананасів і рябчиків. Зрештою, вона ж не самотня жінка, та ще й при такій високій посаді. Ти гадаєш їй потрібен твій суп і пиріжки. Яка ж ти кумедна»!
Жінка розгубилася і подумала, що колега може й справді має рацію. Напевно до хворої там і без неї прийшло багато людей з провізією. Але насправді все було інакше. Того дня її співробітниця була зовсім одна, бо всі так само подумали, що з нею в лікарні, повно народу.
Так буває. Завжди знайдеться той, хто вважатиме себе мудрішим і скаже тобі: мовляв, куди ти йдеш, все ж і так добре. Той, кого ти хочеш нагодувати, вже давно ситий. Той, кому ти хочеш допомогти, має багато чудових помічників і без тебе. А твій курячий супчик абсолютно нікому не потрібен. Все ж і так добре!
А ви такій людині не вірте! Якщо ваше серце підказує вам, що треба взяти каструльку, загорнути її в рушничок і йти — то йдіть! Як ця жіночка, яка кілька хвилин подумала, покрутилася на одному місці, а потім рішуче сіла в трамвай і поїхала у інший кінець міста зі своїм супчиком в сумці. І таки доїхала. Вона нагодувала хвору, яка була зовсім одна, через те, що до неї так ніхто і не прийшов, тому що кожен думав, що прийшли всі…
І чи то суп допоміг, чи підтримка колеги і усвідомлення того, що до неї їхали з каструлею в переповненому трамваї, – але людина одужала і все скінчилося добре. А слухати безглузді поради тих, хто лише заважає допомогти – не варто. Це злі люди, хоч вони і говорять, здавалося б, мудрі слова впевненим голосом…
Автор: Аnna Куrʹyanova
Фото ілюстративне.
