Дочка моя вийшла заміж, але з нареченим і сватами нам не пощастило. Ми все віддаємо дітям, а вони вдають, що нічого нікому не винні. Вже вісім років з весілля минуло, а ми все не можемо їх привчити, що з моменту підпису у РАЦСі батьки не відійти від дітей повинні, а навпаки допомагати з усіх сил.
Нам довелося поміняти наше житло, щоби купити квартиру для дітей. Ми не хотіли цього робити, бо квартира у нас була гарна, тепла, у цегляному будинку. Але що вдієш? Головне, що діти мають своє гніздечко. Відремонтували, купили меблі, а від сватів допомоги нуль.
Ще допомагаю із онуками. Моя дочка зараз у декреті з молодшим, а старша навчається у першому класі, тому я забираю її зі школи. Донька всіх не потягне, це неможливо розбудити дитину, одягнутися, піти до школи з коляскою і за годину! Тож ми з дідусем ходимо «в походи», обидва беремо участь у вихованні, щодня вчимо уроки з онукою.
Батьки з того боку, як завжди, вдають, що вони тут ні до чого і це не їхня справа. Я дивлюся на це і дивуюся, як взагалі бабуся з дідусем можуть бути такими байдужими.
Так було від початку. Уявіть, що ви не даєте синові жодної копійки, щоб він одружився. Дзвонила перед весіллям, сказала, дітки одружаться, давайте зустрінемося, поговоримо. А вони мені:
– А що якщо розлучаться за місяць? Зараз 70% пар у перші півроку розлучаються, статистика!
У підсумку ми з чоловіком все зробили і дали дітям квартиру, а на весілля свати приїхали ніби чужі та принесли свої тисячу доларів у конверті.
Квартира, яку ми купили їм вісім років тому, — однокімнатна. На двох цього було більш ніж достатньо. А тепер з’явилось двоє дітей, і у них, звісно, мало місця.
Вважаю, що зятю варто було б бути більш ініціативним. Я говорю: ну, якщо ви не в змозі заробити на розширення, чи можуть твої батьки хоч трохи допомогти, зрештою? Вони там живуть собі приспівуючи у трикімнатній квартирі, де у нашого зятя у володінні третина! І якщо вони не хочуть допомагати, то нехай віддадуть синові хоча б його частку.
Але він відмовляється, батьків про щось просити. Говорить:
— Я не можу таке сказати своїм батькам! Це їхня єдина квартира.
Я йому:
— А я ось візьму і порушу цю тему сама, якщо хочеш, а тобі повідомлю їхню відповідь.
Зять заборонив навіть заїкатися про це.
Я була збентежена його позицією. Значить, своїх батьків не можна просити, а в чужих брати можна. Вже вісім років ми його сім’ю утримуємо. Чому сам не заробить? Не знаю, люди ж якось купують квартиру. Ви молоді поки що, обов’язково знайдете можливість. Шукайте підробіток, їдьте працювати за кордон.
Мою дочку він теж переконав, аби його батьків не турбувала. Вона телефонує і просить забути про сватів узагалі. Мовляв, свекруху не зміниш, такі люди, що ж поробиш, якщо не допомагатимуть.
Я засмучена: свати живуть собі на радість, їздять до санаторію, а їм ні слова не скажеш. Зять, бачте, не дозволяє. Який люблячий син у них! Зате тещу та тестя йому не шкода.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
