Ніколи не пізно шукати свою стежину у житті!
У черзі в магазині було душно. Олі хотілося повернутися назад до холодильників і постояти там трохи, освіжитися.
У черзі всі нервували. П’ятниця, вечір, всі поспішають і втомилися. Чоловік не витримав, запитав: “Де ваш кондиціонер, який при вході раніше з ніг збивав?”.
Продавщиця винувато посміхнулася: “Зламався. Обіцяли завтра”. Вона натискала на кнопку виклику три рази, запрошуючи відкрити ще одну касу. Але на іншому кінці залу не поспішали. В такій спеці хто захоче сидіти на касі і вислуховувати претензії покупців.
Оля розглядала людей. Чоловік, що питав про кондиціонер, вийшов на волю. Щасливий. Перед нею стояла розмальована панянка. З-під топа визирали завитки і плавно переходили на руки. На передпліччі сидів татуйований метелик і при кожному русі руки, він немов махав крилами.
Для Олі, яку прикрашали лише рідні плями, така кількість татуювань викликала збентеження. Колись і вона мріяла про чотирилисту конюшину на лопатці, але злякалася батьків. За таке свавілля мати могла позбавити кишенькових грошей на ціле літо, а може і рік. А батько вигнав би просто з дому.
Розмальована панянка мовчала. Черга тихо просунулася, відкрили нову касу і багато хто побіг на той бік.
Панянка залишилася чекати в своїй черзі. Ззаду Олі обурювалися.
– Що застила? – грубо відгукнувся чоловік за Олею.
– Це ви мені? – запитала вона.
– Кому ще? – невдоволено пирхнув.
Він штовхнув її своїм кошиком і вирвався вперед. Ненабагато, на тій касі вмить утворилася довга черга.
Олі постійно щастило на таких чоловіків. Ніби вони супроводжували її з дитинства. Батько Олі – звичайний чоловік, маму виховувати брався не словами, смачно вправлявся слівцями, що й вголос не вимовиш. Іншої мови він і не знав. Мама Олі мовчала на витівки батька, і жила з ним, ніби так і має бути. До неї, її мати, бабуся і можливо прабабуся так жили. По-іншому вони не знали. Для Олі всі чоловіки такими були. І немов на підтвердження її слів тільки такі на шляху зустрічалися.
Один Сашко, чого вартував, вічно сварився, що вона спізнюється і жарти масні відпускав. І чого Оля з ним зустрічається?! Хоча, знає, боїться його. А приструнити не може.
Розмальована пані пожвавилася, почала викладати на стрічку продукти з кошика. Її метелик на передпліччі то злітав, то розпрямляв крила. Літав. Пані помітила Олин погляд, що свердлив її руку. Підморгнула Олі і вийшла з магазину. Така сама кого захоче – приструнить, а якщо треба – захистить.
Оля зібрала продукти в лляну сумку, оздоблену акриловими фарбами. Вона тільки починала і невеликі замовлення допомагали залишатися на плаву між її мізерними підробітками. Бабуся подарувала на вісімнадцятиріччя швейну машинку, межа її мрій. Машинка переїхала з нею в місто, допомагала творити.
Малювати смішних героїв, оживляти дерева, вимальовувати героїв аніме. Правда, її хобі Сашко недолюблював. Пакет три гривні коштує, не шкода викинути, а ти придумала сумки шити, ось розумію штани чи футболки… Сумку в магазин ходити, тьху, ще свою мазанину мазюкає, як дитя мале!
На вулиці Олю чекала розмальована пані.
– Зручна сумка і малюнок крутий. Сама пошила?
Оля зніяковіло кивнула.
– Як тобі таке: ти мені пошиєш сумку, намалюєш смішну мордочку, а я зроблю тату, візерунок вибереш сама. А якщо захочеш, потім справжню тату забацаю.
Оля на секунду задумалась, вона згадала погляди людей на її татуювання, особливо того грубіяна, навіть він не ризикнув чіпати розмальовану пані.
– Гаразд! – відповіла Оля.
Вони обмінялися номерами і розійшлися в різні боки. Розмальована панянка – незалежна, і юна Оля – в передчутті.
Телефон завібрував в кишені, відволікаючи Олю від думок. Сашко дзвонив. Оля взяла і натиснула на червону кнопку: “Досить, пора міняти традицію жінок нашої сім’ї”. Тепер вибере тільки того, хто зрозуміє її, і не треба буде пояснювати, чому потрібна лляна сумка для покупок.
Автор: irzhizn.
Фото ілюстративне.
