Лариса лише хотіла допомогти чоловікові, а вийшло тільки собі неприємностей додали. А тепер Івана не влаштовує те, що дружина знову хоче повернутися в декретну відпустку. Продовжували б жити, як жили і не перейматись.
Лариса заміжня вже кілька років. Вона була бухгалтером у тій самій організації, де чоловік працював водієм. На момент весілля йому було 28, а їй 25. Перші місяців шість жили у матері Лариси. Потім таки вирішили узяти квартиру в кредит. На перший внесок збирали батьки з обох боків. Ще їм вистачило на найнеобхідніші меблі.
Минув місяць, як вони переїхали, коли Лариса дізналася, що при надії. За місяць треба було виплачувати двадцять тисяч. Заробітна плата чоловіка складала 25 тисяч. У Ларисин дохід був більший, але незабаром її чекала декретна відпустка.
Іван уже почав розраховувати на те, що вони отримуватимуть виплати, а потім дружина раніше вийде із відпустки. На той момент його мама вже вийти на пенсію планувала.
З грошима було дуже важко. Вкрай складно було виживати на залишки зарплати чоловіка та допомогу. А всі виплати які так чекав Іван було витрачено на сина.
Мама намагалася заспокоїти Івана, що всі сім’ї живуть так. Так, важко, але вижити можна. Допомагала іноді грошима, а мама Лариси – речами. Лариса розуміла, що треба щось робити: на одну зарплату чоловіка вони з довго не протягнуть.
Мама Івана все ж вийшла на пенсію. А Лариса знайшла собі роботу не на повний робочий день. Точніше, подруга покликала. Працювала до четвертої години, потім йшла додому.
Чоловік лише підтримав цю ідею. Вважав, що та сильно втомлюватись не буде, і вдома все зможе робити. Плюс зайва копієчка у сім’ї.
Відпрацювала тиждень. Після повернення додому після зміни на Ларису чекав справжній хаос: посуд брудний, речі не розвішані, стіл весь у крихтах, їжі немає, іграшки розкидані. І дитину навіть не перевдягали.
Чоловік аргументував тим, що мама його і не повинна стежити за порядком у квартирі. Аби Лариса потім не казала, що все не так. Все одно ж у Лариси пів дня вільного: могла й прибрати до ладу. З одного боку, Лариса хотіла допомогти чоловіку. Ось тільки про неї нікому було думати.
Мама Івана вважала своїм завданням просто стежити за тим, аби онук був нагодований, ліг вчасно спати і був цілим. Протягом усього дня з онуком вона в’язала на замовлення. Пенсія була не особливо великою, а речі мали попит у молодих мам.
Лариса намагалася не з’ясовувати стосунків із мамою чоловіка. Вона усвідомлювала, що чистота у їхньому будинку – це не її прерогатива. Але бабуся навіть надвір онука не виводила. І чоловік не збирався брати частину обов’язків дружини на себе.
Вистачило Лариси майже на рік. Потім знову вирішила вдома бути. Сина незабаром треба була до садка вести. Чоловік був дуже незадоволений таким рішенням. Одразу почав дорікати дружині не надто приємними словами.
Казав, що й у садок необов’язково ходити, з дитиною ж є кому сидіти. А так розпочнуться постійні лікарняні. Лариса ж наполягала на тому, адже так її життя стане простіше.
Вона знатиме, що дитина в колективі і під наглядом, спілкується з іншими дітьми, гуляє. До того ж, їй не доведеться щовечора займатися прибиранням.
Та й не хотілося Ларисі до кінця декрету знову працювати. І в неї на те було право. Так і сказала, що працювати повинен чоловік, а її турбота – це дитина. Їй не потрібні були обновки та дорогі продукти, а чоловік міг би підробіток пошукати.
Мама Івана взагалі образилася. Вона вважала себе дуже гарною нянею для онука: годувала, доглядала. Не хотіла погоджуватися з тим, що після своєї 18-ти годинної зміни її син має ще йти працювати.
Тільки зі сторони Лариси ніхто не хотів дивитися на ситуацію. Вона теж працювала, а потім їй доводилося ще прибирати, готувати і сидіти з дитиною. І вихідний свій вона витрачала на те, щоб наготувати їжі на кілька днів, бо ж свекруха на кухню не заходила. хіба онуку щось розігріти і все.
І хто правий у цій ситуації? Лариса не хоче виходити на роботу і вигадує казна чого? Свекруха, не так вже й сумлінно виконує роль бабусі? А може, варто у всій цій ситуації поспівчувати Івану?
Головна картинка ілюстративна.
