fbpx
Дозвілля
Мама дорікала мені, що я не кажу своєму кавалеру правди. І мені самій стало неприємно, здавалося, ніби я соромлюся свого синочка. А це не так. Під час чергової розмови, я повідомила, що в моєму житті є один чоловік – мій син. Мій обранець приїхав наступного ж дня з одним єдиним запитанням

Моє життя з дитинства складалася не так, як я хотіла. Батьки розлучилися, коли мені було дев’ять років. Після школи я не пішла вчитись, як мріяла на юридичний факультет, тому стала вивчати економіку. Після закінчення інституту я вийшла заміж не за того хлопця, якого любила, а від того, від якого була при надії. Але сім’я без любові нехай навіть і з дитиною довго протриматися не може. Тільки після цього я зустріла чоловіка, якого полюбила всією душею. Але він не хоче всиновлювати мого сина. І знову все не так як я хотіла.

Коли я вийшла заміж вперше, то впевнена була, що з часом зможу полюбити батька своєї майбутньої дитини. Адже малюк не винен, що після непорозуміння з коханим мама на аби насолити йому стала зустрічатися з першим зустрічним. І кого я цим покарала? Хіба що тільки себе. Ми з моїм хлопцем розписалися за наполяганням моєї мами. У нас з’явився хлопчик. Почуттів до мене у чоловіка не було, ну або вони були заховані дуже глибоко. Кожен жив своїм життям. Через три роки такого життя, мій чоловік повідомив, що покохав іншу. Я навіть зраділа.

Мені здавалося, що дихати стало легше. Удвох із сином нам жилося нічим не гірше, ніж раніше. Свого хлопчика я відвела в сад, а сама вийшла на роботу. Мені приємно було повернутися в круговорот подій, а не сидіти під замком, готувати і прибирати. Так я влаштувалася менеджером з продажу в інтернет-магазин і відновилася в інституті. Спасибі моїй мамі, яка допомагала мені з сином. Вона часто брала його до себе, і я могла вчитися і спокійно працювати.

Під час чергової сесії я познайомилася з Євгеном. Він був старший від мене, і здобував другу вищу освіту. Наші групи перетнулися лише одного разу, але цього вистачило, щоб ми зацікавилися одне в одному. Виявилося, що мій новий знайомий працює в приватній фірмі керівником відділу продажів електроніки. Але його освіта не дозволяло йому займати цю посаду, і він вирішив отримати потрібний диплом. Чоловік був не з нашого міста, він жив за двісті кілометрів від мене. І мені стало сумно, що знову все не так як я хочу.

За три тижні сесії ми дуже зблизилися. Але після її закінчення кожен повернувся до свого життя. Я не сказала своєму другові, що була заміжня і виховую сина. А навіщо? Всього три тижні я побула безтурботною молодою дівчиною, а не матір’ю-одиначкою.

За межами інституту, ми продовжили своє спілкування. Чоловік часто мені дзвонив і одного разу напросився в гості. Тоді я попросила маму забрати сина до себе. Я прийняла свого друга у нас в квартирі. Він зізнався, що відчуває до мене більше ніж симпатію, а я сказала, що відчуваю те ж саме. Тоді я вирішила, що потрібно сказати йому про сина. Але панувала така романтична обстановка, любов літала в повітрі і я не змогла.

Він поїхав, але ми постійно спілкувалися по телефону. Мама дорікала мені, що я не кажу йому правди. І мені самій стало неприємно, здавалося, ніби я соромлюся свого хлопчика. А це не так. Під час чергової розмови, я повідомила, що в моєму житті є один чоловік – мій син. Він приїхав на наступний день і запитав, чому я не сказала відразу? Він запевнив мене, що любить дітей і хоче познайомитися з хлопчиком. Ми втрьох пішли в парк на атракціони і провели прекрасний вихідний разом. Чоловіки подружилися.

І ось через три місяці чоловік запропонував нам переїхати до нього, і я погодилася. Я вже по вуха була закохана в нього і розлука давалася мені дуже не просто. Син постійно запитував, коли приїде дядько Женя.

Переїзд в інше місто пройшов без пригод. Син пішов в новий садок, знайшов собі багато нових друзів. Я влаштувалася на роботу, і ми узаконили свої стосунки. Ось тільки ми в шлюбі вже дев’ять місяців, а мій чоловік не поспішає всиновлювати моєї дитини. Незважаючи на це у них чудові стосунки. Я якось натякнула, що було б добре, якби син носив наше прізвище, точніше прізвище нинішнього чоловіка, а не біологічного тата. На що він сказав сказав, що у хлопчика є батько, і він не претендує на це право. Йому досить, що вони з сином кращі друзі.

Я тоді не стрималась. Це, як “є тато”, адже це він батько цієї дитини, чи що він там собі думає? Як я зможу жити з ним разом, довіряти йому, якщо наша дитина для нього лиш кращий друг.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.