fbpx
Дозвілля
Ліля займала високу керівну посаду і подруги говорили, що чоловіки просто бояться її великої зарплати і крутої вдачі. Але подруги були неправі. Лілю кликали заміж багато разів, і цілком—таки серйозно. У неї була таємниця, яку вона зберігала більше двадцяти років

Ліля ніколи не виходила заміж, хоча це зовсім не означало, що вона всі свої 42 роки прожила одна. Романів в її житті траплялося безліч — вона була красивою жінкою, яка ніде не залишалася без уваги. Багато хто вважав, що її холостяцьке життя було пов’язане з професією — вже багато років

Ліля займала високу керівну посаду і подруги говорили, що чоловіки просто бояться її великої зарплати і крутої вдачі. Але подруги були неправі. Лілю кликали заміж багато разів, і цілком—таки серйозно. У неї була таємниця, яку вона зберігала більше двадцяти років.

Влітку 2001 року вона поїхала відпочивати на море. Вперше в житті вона взагалі вибралася зі свого міста, і була зачарована піщаними пляжами і синіми хвилями. І там, на березі Чорного моря, Ліля зустріла кохання всього її життя. Його звали Сашком. Познайомилися вони в кафе в перший же вечір — він приїхав з Києва, вона з Житомира, і обоє відпочивали на самоті. Ліля самотньо сиділа за столиком, вже сто разів пошкодувавши, що не погодилась їхати з подругами до Львова — вони ж то вже точно не сумували там на самоті. Вона вже збиралася йти, коли до неї підійшов симпатичний юнак і запросив на танець.

— Я не вмію танцювати, — спробувала відмовитися Ліля — курортний роман в її плани не входив.

— А я теж, — посміхнувся хлопець.

— Гаразд, але тільки один танець. Потім я йду.

Звичайно, вона не пішла. А коли пішла, він вирішив її провести.

Вони зустрічалися рівно дев’ять днів. Ліля завжди була серйозною дівчиною, не вірила в кохання з першого погляду і взагалі вважала, що потрібно спочатку добре вивчити іншу людину. Перш ніж говорити про почуття. Але всі її переконання змило теплими хвилями Чорного моря і доброю посмішкою блакитноокого Саші. Він сказав їй, що вони неодмінно повинні одружитися і взяв з неї слово, що вона не вийде заміж ні за кого іншого.

Нерозумно зберігати вірність давнім обіцянкам? Напевно, Ліля, й не робила цього навмисно, але кожного разу, коли на горизонті починала маячити золота каблучка, в повітрі пахло літом, а губи ставали солоними — чи то від моря, чи то від сліз…

На десятий день вони повинні були, як завжди, зустрітися опівдні на площі. Але о шостій годині ранку Лілі стало погано — в дівчини піднялася температура, а живіт став, як дошка… Вона відразу зрозуміла, що це. Не було часу попереджати Сашу, та й як? Вони нічого одне про одного не знали, крім імен та місця, звідки приїхали… Ліля знала, що ця операція досить проста, скоро її випишуть, і вона знайде Сашу. А в глибині душі вона сподівалася, що Сашко здогадається обдзвонити лікарні і сам знайде її.

Саша її не знайшов. Більше того, коли вона виписалася слід його вже прохолов. Ліля шукала його всюди — на пляжі, в кафе, де вони познайомилися, обійшла все місто, обдзвонила лікарні, але що вона могла сказати? Високий блакитноокий блондин на ім’я Саша? Вона навіть прізвища його не знала, тільки місто.

Ось в те місто вона і переїхала, в надії, що одного разу зустріне його. Залишила в рідному місті все — сім’ю, друзів, звичне життя… та що там, зараз столиця була для неї вже рідним містом, стільки років вона тут провела. А щоліта Ліля їздила відпочивати на Чорне море.

У Лілі була дача. З віком вона дуже полюбляла порпатися в землі і відпочивати в тиші, подалі від великої кількості людей. Там вона проводила всі літні вихідні, ховаючись від чергового залицяльника і міського шуму. Тільки от невдача — тут у неї теж з’явився шанувальник — сусід Едуард, на три роки старший за неї, вдівець. Вже як тільки Ліля не намагалася його уникати, але той був занадто нав’язливий, і того вечора вона змирилася і погодилася піти разом з ним в гості. У його хрещеної намічався день народження, а вона на дачі зовсім сама — чому б і не відвідати самотню бабусю? Довелося йти.

Ділянка Лілі відразу сподобалася. Доглянута, з безліччю квітів і приємною альтанкою, з яскравим жовтим будиночком немов з казки. Самотня бабуся виявилася не такою вже й бабусею і зовсім не самотньою — гостей був повен дім. Лілю вона зустріла привітно і дружелюбно, компанія була приємна, і вона засиділася до вечора. Поки чоловіки були на вулиці, господиня вирішила прибрати частину посуду зі столу і попросила Лілю допомогти. Вони зайшли на маленьку кухню, і перше, що кинулося Лілі в очі — велика фотографія на стіні. Піднос з тарілками з дзвоном упав на підлогу…

Господиня з подивом подивилася на незграбну гостю — їй явно було шкода побитих тарілок. А Ліля тремтячим голосом запитала:

— Це хто на фотографії?

І тут на підлогу полетів другий піднос. Господиня будинку комічно підняла руки вгоду і ахнула:

— Лілечка? Та сама?

На фотографії був Сашко. Поруч з ним — дуже схожий на нього чоловік з бородою, мабуть, батько.

Жінки сіли на стільці, забувши про розбитий посуд на підлозі, і проговорили годину. Залицяльник Едуард і інші родичі кілька разів намагалися прийти на допомогу, але вони відмахувалися і попросили їх не турбувати.

Виявляється, Саша того ранку, коли у неї виникли проблеми, терміново вилетів додому — його батько потрапив до лікарні і він встиг прилетіти, щоб попрощатися — через два тижні його не стало. Сашко заплатив хлопчикові рятівникові, щоб той знайшов Лілю і все їй пояснив, передав записку з адресою та номером телефону. Так Ліля так і не подзвонила і не написала, хлопець вирішив, що вона швидко його забула. Але все одно залишив рідне місто і переїхав в Житомир, в надії, що одного разу її там зустріне.

Ліля пішла додому з адресою в кишені, і на наступний день поїхала на роботу. Залишила своєму заступникові повідомлення, що вона бере відпустку за свій рахунок і передає йому найважливіші справи.

Після чого купила квиток на літак і відправилася в Житомир.

Фото ілюстративне.