Коли Леся виходила заміж, бабуся мало не зірвала весілля, голосно заявляючи, що «у травні одружитися – щастя не дочекатися», і вимагаючи перенести церемонію на два тижні. Але перенести було не можна, тому що Леся виходила заміж за музиканта, який через п’ять днів виїжджав у довгі гастролі, а Леся разом з ним ніби як у весільна подорож. Звичайно, бабуся мала рацію – за вісім років, що Леся прожила з Єгором, вона тільки й робила, що чекала.
Чоловік її любив, у цьому вона ніколи не мала сумнівів. Але ще він любив і інших жінок: першу скрипку, другу віолончелістку і усіх, хто дивився на нгього захоплено із зали.
Перший рік Леся за своєю наївністю нічого не помічала, на другий рік, виявивши у власному ліжку чужу сережку, спробувала від нього піти, але не змогла: він плакав, благав, щодня приходив до неї з квітами та подарунками, клявся, що більше ніколи. І вона повірила.
Шість років, що прожили, їхнє життя було схоже на бразильський серіал, в якому постійними героями були тільки дві людини, а інші змінювались з неймовірною швидкістю. Леся плакала, прощала, збиралася з силами і нарешті пішла.
Вдруге вона вийшла заміж у серпні – бабусі вже не було, інакше вона пораділа б. Але чи то Леся була не мала долі, чи кавалерів обирати не вміла, але через два роки життя чоловік повідомив, що якась дівчина, на ім’я Діна, чекає від нього дитину. Він дуже вибачався, шкодував, що так сталося, але дитину він покинути не міг. Так Леся розлучилася вдруге.
Далі були різні історії, короткі та довші, але жодна з них не закінчилася весіллям. І ось Лесі сорок, і вони з подружками сидять у ресторані, все як годиться, але святкувати їй не хочеться, а хочеться плакати.
Її найкраща подруга Ірен, яка знала її з дитячого садка, відразу це відчула і запропонувала всією компанією вирушити до якогось клубу.
– А що – розважимося, потанцюємо!
У клубі Леся відчула себе ще більш розгубленою – довкола були одні молоді дівчата, прекрасні як весняний ранок, конкорувати з якими вона просто не могла.
Та й навіщо – всі ці кавалери навкруги їй мало не в сини годилися. Але в тому й річ, що дітей у Лесі не було – перший чоловік, музикант, був проти дітей, вважаючи, що вони завадять його кар’єрі, а другий, встиг але на стороні.
Ось про що Леся завжди шкодувала – що вона так і не стала мамою, тоді б її самотність не була такою гнітючою. Телефонний дзвінок пролунав у дусі голлівудського фільму: вона прокинулася наступного дня шкодуючи себе, взяла трубку, і вже за кілька хвилин, і почула:
– Леся?
Цей голос вона впізнала одразу, і навіть зараз від його звучання трохи захопило подих. Але вона швидко взяла себе до рук.
— А кому ти дзвониш, Єгор?
— Ну, може, ти там не одна.
Це зауваження від колишнього чоловіка прозвучало якось загадково, ніби невисловлене питання. Але Леся не поспішала відповідати на нього.
— Пробач, я не привітав тебе вчора, але ти не брала слухавку.
— Святкувала із подругами.
Тільки після того, як ці слова пролунали, Леся зрозуміла, що відповіла на його невисловлене запитання.
— Можна я приїду тебе привітати?
— Приїдеш? – здивувалася Леся.
Справа в тому, що після розлучення з Єгором вона повернулася до рідного міста, а він залишився у столиці, де було ще багато перших скрипок та вдячнихпоціновувачів музики.
— Ну, так. Я у місті, хотів тебе побачити.
Тут же у Лесі в голові промайнуло: у ванній сушаться речі, плита не відмита від борщу, волосся не пофарбоване. Але все одно відповіла:
— Приїдь, якщо хочеш.
Поки Єгор їхав до неї, Леся вчинила подвиг – речі була заховані назад у пральну машинку, волосся, нехай і поспіхом, але пофарбовано у улюблений колір «хельсінки», плита відмита до блиску.
Єгор приїхав із квітами, тортом «Наполеон» . Леся відзначила, що він постарів, погладшав і взагалі якось здав. У розмові виявилося, що з оркестру його вигнали (через історію з дружиною якоїсь важливої людини), більше нікуди не взяли, він живе випадковими заробітками і навіть свій улюблений контрабас продав.
Від цього Леся відчула себе набагато краще, ніж учора на дні народження: вона все ще була струнка і гарна, кар’єра після розлучення пішла в гору, і ось навіть колишній чоловік згадав про неї. Увесь час, поки вони говорили, Лесю не давало спокою питання: навіщо він приїхав? Невже хоче відновити стосунки?
З цим питанням вона одразу зателефонувала до Ірен. Почала здалеку.
— Ірено, а ти знаєш пари, які розлучилися, а потім одружилися знову?
— Ну, не знаю. А ні. Тітка моя з дядьком розлучилася, а за півроку передумала, і вони знову одружилися. А чому ти питаєш?
—Ти не повіриш. Єгор приїхав.
— Єгор?
— Ну, так. Вчора мені дзвонив.
— Не здумай! – сказала Ірена так голосно, що Лесі довелося прибрати трубку від вуха. – Забула, скільки сил він із тебе витяг?
— Та нічого такого, я просто запитала.
— Знаю я твої «просто».
Загалом, Ірен не схвалила цих її думок. Та й сама Леся не була впевнена, що це така вже хороша ідея – знову вийти заміж за колишнього чоловіка.
Єгор подзвонив наступного ж дня і покликав її до театру. Леся дістала з шафи червону сукню та шпильки – вже й забула, коли виводила їх погуляти.
Вечір був прекрасним, а Єгор, здавалося, разом із сивиною та огряднісю набув і якоїсь статечності – на сусідок у театрі не дивився, акторкам компліменти не відважував. І Леся розтанула.
Наступного тижня вони бачилися майже щодня. Між ними нічого такого не було, але іскри летіли, і довелося знову звертатися до Ірен.
— Слухай, я не знаю, що робити. Він так змінився! Правда, якби ти його побачила, не впізнала б. І вчора сказав, що дуже шкодує, що ми не мали дітей. Тепер він дуже хоче дитину, розумієш? Може, дати йому ще один шанс?
Ірен зітхнула.
— Добре, подруго. Дай мені номер, я з ним поговорю. Та не бійся ти, не буду я його гнати – просто дізнаюся, які його наміри. Якщо несерйозні, краще на початках це припинити, а то справді без дітей залишишся – твій поїзд не те що йде, ось-ось помчить у туманну далечінь!
Леся погодилася – дала подрузі адресу готелю, де зупинився Єгор.
Через місяць Єгору виповнилося сорок шість, і Леся вирішила зробити йому такий подарунок, щоб він зрозумів – все в них буде добре. І замовила йому контрабас.
Задоволена собою, вона пішла до магазину, хоч зранку лив дощ. Там вона купила буряки та все необхідне для борщу, і щаслива пішла додому.
Коли вона переходила дорогу, прямо перед нею у молодої жінки з малюком у руках порвався величезний пакет, і весь його вміст випав на дорогу. Жінка розгублено бігала від капусти до пакета з молоком, явно не уявляючи, що їй тепер робити.
У Лесі, на щастя, завжди були із собою запасні пакети, і вона кинулася на допомогу – зібрала продукти і навіть провела її додому, хоча жінка запевняла, що впорається сама.
— Брат мав мене забрати, — пояснювала вона. – Він таксистом працює, і уявляєте, дось на дорозі трапилось, доки до мене їхав.
Жінка була дуже мила, як і її малюк – обидва рудоволосі, з дрібними ластовинням і такими яскраво-синіми очима, що, здавалося, ніби це кольорові лінзи. Але навряд чи лінзи могли бути у дитини.
— Співчуваю, — сказала Леся. – Сподіваюся, все гаразд?
— Так, усе добре. Але ж ви знаєте, як це все довго. А я вже сплатила покупки, невчасно так вийшло. У мене ще на плиті каструля стоїть, я борщ варю.
— І я борщ, — зраділа Леся. – Як то кажуть – шлях до до душі чоловіка.
Жінка відмахнулась.
— Та ну їх! Знаєте, після того, як мене тато цього скарбу покинув, тільки дізнавшись, що я при надії, я вирішила, що більше не вийду заміж. А суп для брата, він нам дуже допомагає.
Дорогою додому Леся думала, як дивно влаштований світ – її другий чоловік пішов від неї, бо якась дівчина чекала малюка, а від цієї милої жінки, навпаки, пішов чоловік, не бажаючи ставати батьком. Втім, Єгор теж так зробив би, принаймні, раніше.
Ірен після розмови з Єгором схвалила їхні стосунки: погодилася, що він змінився і перспектива у них із Лесею є. Вона навіть пустила Єгора до своєї порожньої квартири, бо життя в готелі було йому не по кишені.
Леся просто літала! Давно вона не була така щаслива – здавалося, повернулися їхні перші місяці шлюбу, коли все ще було добре і не було жодних скрипачок і віолончелісток.
У день народження вони домовилися зустрітися ввечері в ресторані. Але треба було вручити йому контрабас і вона замовила доставку вранці, вирішивши зробити йому сюрприз.
Контрабас вона залишила на майданчику, щоб зав’язати йому спочатку очі, а потім занести подарунок, після чого зподзвонила у двері. А далі знову стався голлівудський фільм – двері відчинила заспана Ірен, загорнута в м’яте простирадло.
Леся зрозуміла все одразу, і не чекаючи пояснень, кинулася геть. Тільки внизу вона згадала про контрабас. Ледь не навшпиньки піднялася назад, спустила контрабас вниз, потяглася з ним до сусіднього під’їзду і викликала таксі. Леся думала, що зараз розплачеться, але сліз не було.
Таксист, що приїхав, відмовився її везти.
— Як я цю бандурину поміщу в салон? – обурився він.
Відмовився і наступний таксист.
“Ось тепер, – подумала Леся, – я заплачу”.
Але ні, сльози не йшли.
Третій таксист теж почав про те, що контрабас не увійде в салон, але тут Леся аж підстрибнула — у нього були яскраво-сині очі, руде волосся і дрібне ластовиння.
— А ви не маєте сестри Оленки? – запитала вона. – Я якось допомогла їй, коли ви повинні були її забрати.
Дивно, але вона потрапила в десятку – це виявився той самий брат, і Олена розповідала йому про добру жінку, яка допомогла їй зібрати продукти та донесла їх додому. Таксист зітхнув, відкинув переднє сидіння і почав затягувати контрабас.
Коли вони поїхали, він запитав:
— А хіба дівчата грають на контрабасі? Я думав, зазвичай чоловіки.
І тут Лесю прорвало: вона розповіла про колишнього чоловіка, який звалився як сніг на голову, про свій подарунок і найкращу подругу, яка не змогла встояти перед чарівністю її иколишнього.
А потім вона розплакалася, і таксист простяг їй пачку серветок. Туш попливла, ніс почервонів, і Леся почувала себе не найвродливішою жінкою у світі. Тому коли таксист запропонував їй допомогти і затягти контрабас до її квартири, вона розплакалася ще більше.
Звичайно, Ірен дзвонила та просила прощення. Звісно, Єгор обіцяв, що це востаннє. Але Леся не відповідала і кидала слухавку. Що ж, буде їй урок.
Може, Олена має рацію і не варто взагалі зв’язуватися з чоловіками. Але їй легко говорити, вона має малюка, а Лесяне має. І, мабуть, уже не матиме.
Через два дні пролунав дзвінок у двері, і Леся затихла, розуміючи, що це або Єгор, або Ірен, вирішила вдавати, що її немає вдома. Але цікавість розпирала, і вона не втерпіла – навшпиньки підкралася до дверей і подивилася в вічко.
Там стояв таксист. Вона здивувалася, що він тут робить? Може, тоді вона щось забула в машині? Довелося відчиняти двері.
— Здрастуйте, — сказав він. – Пам’ятайте, я підвозив вас два дні тому.
— Звісно, пам’ятаю, як таке забудеш, — відповіла Леся. – Я щось забула у машині?
– Так, – зрадів він.
Леся подивилася на його руки – і де це те, що вона забула. Він зрозумів, що вона зараз спитає, і відповів:
— А тепер я забув у машині. Можливо, це і не ваша – помада, така червона.
Леся навіть засміялася.
– Добре, що не зелена. Так що мені самій спуститися чи ви принесете?
Таксист знизав плечима і сказав:
— Ну, може, сходимо разом? Заодно можна покататися.
— Покататися? – не зрозуміла Леся.
— У мене сьогодні вихідний, — пояснив він, а потім підняв очі на Лесю і серйозно сказав. – Я розумію, що це безглуздо прозвучить, але я весь час думаю про вас.
І тільки тут Леся здогадалася – нічого вона не забула в машині.
— Ну що ж — ходімо подивимося, чи це моя помада чи ні.
Головна картинка ілюстратвина
