Вона відразу ж прибрала зарплату сина до своїх рук. Вірніше, він і так їй її віддавав, і коли одружився нічого не змінилося. На законне питання новоспеченої дружини “де гроші?” спокійно відповів:
— У мами. Ми ж у неї живемо. А це підвищені комунальні платежі і її дискомфорт від нашої присутності.
Згнітивши серце, Тетяна погодилася. Вона теж працювала і отримувала непогану зарплату. “Гаразд!” — вирішила вона. — “Будемо потихеньку відкладати на перший внесок по іпотеці, а там в свою з’їдемо!”.
Але не так сталось, як гадалось!
— Тетяно! Чому холодильник порожній? — питання свекрухи застало Тетяну, коли вона вже виходила з дому на роботу.
— Тобто “порожній”? – здивувалася вона.
— Ні м’яса, ні риби, ні ковбаси, ні сиру, ні овочів, ні фруктів! Юрій Сергійович любить пельмені! Пора б уже про це знати! — Юрій Сергійович, тихий, непримітний чоловік був свекром Тетяни. Іноді їй здавалося, що його і зовсім немає — такий він був непомітний.
— Але там ще залишилося пів палиці ковбаси і м’яса теж з кілограм! — відповіла Тетяна.
— Це хіба багато на нашу велику сім’ю? Так! Зайдеш сьогодні після роботи в супермаркет і купиш все необхідне! Ось тобі список! — Ірина Іванівна простягнула Тетяні аркуш паперу. Поглянувши в нього, дівчина розгубилася. Замість “зайдеш в супермаркет”, свекруха могла сказати “купиш супермаркет”! Але вже, сперечатися Тетяні не хотілося і вона очікувально глянула на свекруху.
— Щось ще? — невдоволено поцікавилася та. — Іди! А то запізнишся на свою роботу!
— А гроші? — не може ж Тетяна годувати всю сім’ю свого чоловіка, хоча б тому, що його зарплата повністю належить його мамі!
— Які ще гроші? Ти живеш в моїй квартирі! Я через вас комуналку в три рази більше плачу! — вигукнула свекруха. Тетяна вирішила не сперечатися. Та й на роботу можна було спізнитися.
Увечері вона тягла додому кілька величезних пакетів з продуктами. Ледве вивантаживши продукти на стіл, під пильним поглядом свекрухи, Тетяні тут же “прилетіло”:
— Чому ковбаса НЕ сирокопчена? І сиру могла б кілька сортів купити! Юро! Юрчику! Іди сюди! Нарешті хоч щось поїсти купили!
Юрій Сергійович тихо, але швидко зайшов в кухню, взяв палицю ковбаси, батон і так само тихо пішов до себе в кімнату.
— Ну от, бачиш, як мало ти купила? — демонстративно запитала Ірина Іванівна. — Завтра купиш все те ж саме! І побільше! А то поселилися, на нашу голову!
Весь тиждень Тетяна тягала з магазину продукти. І кожен раз свекруха придумувала все нові і нові потреби.
Таня намагалася поговорити з чоловіком на цю тему, але він тільки відмахувався:
— Так самі ж і користуємося! Он я на роботу обід з собою беру, та й мило з порошком нам так само потрібні. Подумаєш, мамі ж трохи треба. Вона просто запаслива!
Трохи подумавши, Тетяна вирішила: дійсно, продуктів і побутової хімії тепер на місяць вперед вистачить — за цей тиждень Тетяна переносила додому продукцію всіх магазинів в окрузі.
Але як же вона помилялась!
— Таню! У неділю приїде моя донька з дітьми — купи що-небудь смачненьке племінникам! — в наказовому порядку повідомила Ірина Іванівна.
— Добре, — кивнула Тетяна.
У неділю, до приїзду зовиці — дочка свекрухи, був куплений великий красивий торт, кілька видів печива і цукерок. А ще маленькі подаруночки дітям.
Сім’я з задоволенням поглинала частування і дякувала Ірині Іванівні за хороший прийом. Та світилася від щастя.
— Танюшо! — звернулася вона до невістки. — Тут у Володьки черевички і штанці порвалися, а у Дашеньки маєчки малі — прикупи діткам одягу!
— Добре! — на автоматі вимовила Тетяна. — Зарплату отримаю і куплю!
— А коли у тебе зарплата? — пожвавилася зовиця.
— Та через два тижні!
— Як через два тижні? — невдоволено вигукнула Ірина Іванівна. — А жити ми на що ці два тижні будемо?
— Але у нас же всього повно! Тільки на хліб і потрібно! Вже на хліб знайдемо! Тим більше, ми з Колею все одно цілими днями на роботі — нам багато не треба!
— Миколо! — вигукнула Ірина Іванівна. — Чуєш, що твоя дружина придумала?
— Так з якого дива, мам? — заперечив Микола. — Вона всю зарплату на нас же і витратила — звідки у неї гроші? Та й я свою недавно тобі віддав. Що вже на хліб не знайдеш?
— Я донці допомагаю! У неї діти! І зауваж, вона окремо живе, не з мамою, як ти!
— Але за рахунок мами! — парирував Микола. — А могла б за рахунок свого чоловічка жити.
— У Віталія зараз важкі часи! — кинулася захищати чоловіка сестра.
— Та у нього ці важкі часи весь час, скільки я його знаю! — Микола різко розвернувся і пішов у їх з Тетяною кімнату, грюкнувши дверима.
— Так, значить налаштовуєш мого братика проти сім’ї! — зовиця, метаючи блискавиці поглядом, дивилася на Тетяну. — Грошей пошкодувала, живучи на всьому готовому? Не очікувала я цього від тебе! Прихистила ти, мамо, невдячних, на свою голову!
— Та і не кажи, доню! — підтакувала свекруха, поглядаючи на Тетяну.
Дівчина втекла в кімнату.
Вранці, збираючись на роботу, Тетяна була спіймана Іриною Іванівною зі списком в руці.
— На! І щоб все було куплено!
Тетяна кинула погляд в список. Все як завжди: весь набір продуктів і побутової хімії, який вона купувала на минулому тижні.
— Ірино Іванівно! Куди стільки? — здивувалася дівчина. — У нас же все є!
— Вже немає! — задоволено зі зловтіхою промовила свекруха.
— Тобто немає? А куди поділося? — Тетяна кинулася на кухню. Відкрила холодильник — порожній. У ящиках для круп і макаронів теж було порожньо. Побутова хімія зникла без сліду.
— Колю! — вигукнула Тетяна. З кімнати вибіг переляканий заспаний чоловік. Він повинен був йти в нічну зміну, тому відсипався. — Це як розуміти?
Тетяна показала чоловікові порожні полиці. Той не розуміючи дивився на них.
— Мам! Що це означає?
— Ти що рідній сестрі продуктів пошкодував? Я їй все віддала — їй потрібніше! Ви геть не поспішаєте діток заводити, а у неї є маленькі!
— Та я з такою благодійністю ніколи дітей і не матиму! — вигукнула Тетяна. — Чому я повинна забезпечувати вашу доньку? У мене своя сім’я є!
— Ти живеш в моїй квартирі!
— Та я зараз же звідси з’їду! — Тетяна кинулася збирати речі. Микола пішов за нею.
— Тань. Ну почекай! Давай якось це вирішимо! Давай зробимо з мамою окремий бюджет!
— Ні! Дякую! Даремно я тебе послухала і ризикнула жити у твоєї мами. Якщо ти зі мною — збирайся. Якщо ні — я піду сама! Але твоїх родичів я забезпечувати не маю наміру!
Микола не пішов за дружиною. І Тетяна пішла одна. Вона орендувала собі невелику квартирку поруч з роботою і подала на розлучення.
Якось повертаючись з роботи, вона помітила знайому постать. Микола.
— Пробач мені, Танюшо! Я був неправий! Давай спробуємо все спочатку. Без родичів!
Автор: Віра.С.
Фото ілюстративне.
