“Тасю, – Ілля серйозно і зосереджено подивився на дружину, бажаючи, щоб вона перейнялася відповідальністю моменту. – Тасю. Цими вихідними до нас на дачу приїде начальство” – “Та ти що? – ахнула Тася. – Все-таки зібралися?”
Ілля покивав і додав: “Ти ж розумієш, що для мого підвищення це дуже важливо? Сергій Михайлович обіцяв замовити за мене слівце. Тому треба постаратися. Ти там організуй застілля – щоб все культурно. Ну, ти вмієш, чого буду тебе вчити. А я свій фірмовий шашлик зроблю”.
“Ось це правильно! – погодилася Тася. – Шашлик – обов’язково. Ось обов’язково треба! Як же це – гості на дачі і без шашлику? Не буває такого. Та й зрештою, це ж твоя коронна страва! Згадай – всі, хто пробував твій шашлик і рецепт просять, і нахвалюють, згадують при кожній зустрічі”.
“Це факт!” – самовдоволено посміхнувся Ілля. Тася говорила чисту правду: абсолютно всі, кому довелося спробувати його шашлик, були в захваті і питали, в чому його секрет. “Шашлик не терпить жіночих рук – запам’ятайте!” – таємниче знизивши голос, шепотів Ілля у відповідь.
…Гості мали приїхати в суботу ближче до обіду, але підготовку до їх зустрічі Тася почала ще з четверга. Обов’язково грибний суп – її коронна страва. Але це на обід. А ось урочиста вечеря… Раз буде шашлик, розсудила вона, то багато готувати не треба. Але гості важливі: Сергій Михайлович двоюрідний брат начальника Іллі, значить, треба догодити. Щось легке, але цікаве.
Вона перегорнула свої книжки з рецептами, знайшла кілька цікавих салатів – з авокадо і креветками і з кальмарами і ананасом. Чудово. І ще канапе треба зробити. Метушні, звісно, багато, та й дорогувато вийде, а що робити? Заради чоловіка можна і постаратися.
Вона закупила необхідні інгредієнти, пробігши чотири магазини: в одному не було потрібних ананасів, в іншому авокадо було не свіже, в третьому був найкращий сир, а в четвертому продавали незрівнянну цибулька – найкраща прикраса для канапе. Тепер можна було подумати і про шашлик.
У п’ятницю з ранку вона зателефонувала в крихітний магазинчик, в якому веселі бородаті брюнети торгували бараниною і попросила відкласти їй шматочок трохи кращий: “Для дуже важливих людей. Чоловік буде шашлик робити” – “Не переживай, красуне! Все зробимо! Чоловік задоволений буде! ” – пообіцяли хлопці і не обманули – як постійному покупцю, їй відклали свіжий шматок баранини та ще й гарну знижку зробили.
“Добре, що раніше з роботи відпросилася,” – думала Тася, розгублено бігаючи по ринку. М’ясо – це, звичайно, найголовніше, але хіба вийде хороший шашлик без потрібних приправ? Звичайно, ні!.. Як на зло, літньої Нурсани, у якої Тася завжди брала приправи, сьогодні не було. Довелося збирати склад самій: у одного продавця взяти горіхову суміш, у іншого – сушену кинзу, у третього – гуньбу.
А ще винце! Теж аби яке не купиш – поганим винцем можна запросто зіпсувати найкраще м’ясо. Ні! Для баранини потрібно конкретне – інакше це не маринад вийде, а невідомо що…
…На дачу Ілля з Тасею прибули в п’ятницю вночі, заледве прорвавшись через затори, а вже з самого ранку в суботу Тася займалася шашликом: різала, перекладала кільцями цибулі, пересипала приправами. “Начальство буде в захваті,” – думала вона, із задоволенням втягуючи носом пряний запах, що йде від каструлі.
Начальство прибуло, як і обіцяли і тут же було посаджене за стіл. Грибний суп вдався на славу, що гості відразу відзначили, похваливши господиню, але Ілля хитро посміхнувся: “Та що там юшка! Ось ввечері шашлик буде… Подивимося, що ви тоді скажете!”
Настав вечір, і Тася мріяла тільки про одне – скоріше сісти. Вона металася між альтанкою, в якій накривала стіл, мийкою, де мила овочі та зелень і мангалом: хоч вугілля і було хороше, але доглядати, щоб не прогоріло, треба було обов’язково.
“Ілля! – вигукнула вона. – Готово! Іди!” – і кинулася на кухню нанизувати шматки м’яса на шампури. Ілля, вибачившись перед гостями, що залишає їх, зайшов в будинок, забрав з рук Тасі шампури і урочисто поставив їх на мангал.
“Тасю! Тару під м’ясо!” – вигукнув він, і дружина кинулася за “шашличною” каструлею – з товстими стеками і дном, щоб м’ясо довше не остигало. Вона акуратно зняла з шампурів м’ясо і передала каструлю чоловікові, яку він гордо поставив на стіл. “Ось! – проголосив він. – Пригощайтеся! І тільки спробуйте сказати, що це не найкращий шашлик, який ви пробували в своєму житті!”.
“Браво господареві!” – абсолютно щиро заплескав в долоні Сергій Михайлович, а його дружина приєдналася до захоплень: “Найсмачніше, ми дійсно нічого подібного не пробували! Не поділишся рецептом?”
“Та хіба в рецепті справа? – розсміявся задоволений похвалою Ілля. – Головне – все робити самому. Шашлик не терпить жіночих рук!”.
Автор: Svitlana Раvlova.
Фото ілюстративне.
