Я виношувала двійнят. Ми звикли вже до цієї несподіваної новини, раділи, що синочків одразу двійко з’явиться. Почали з чоловіком готуватися, ліжечко замовили подвійне. Батьки і його, і мої обіцяли допомагати по черзі. Тож чекали на подію зі щасливими сподіваннями.
Коли прийшов час, Сашко відвіз мене, а сам повернувся додому завершувати приготування і чекати жадану новину, бо тоді ще не заведено було аби чоловіки могли бути присутніми.
Дітки мені дались непросто, я навіть погано пам’ятаю усе те. Але справилася я сама, але після всього того дуже довго не могла прийти до тями.
Коли ж повернулась до реальності, то почула новину, від якої знову світ обертом пішов. Мої дітки. Лиш один є. Другий пішов янголом на небеса.
Сказати, що я була пригнічена – нічого не сказати. Я говорити після пережитого не могла. Мені приносили дитину я годувала і плакала лиш. Довелось до спеціалістів звертатись.
Але треба було жити далі, заради маленького Юрка, заради нашої родини.
Звичайно, знадобився час, щоб оговтатися, та ми змогла, хоча таке забути просто не можливо.
Юрчик підростав, радував нас всіх, а через 5 років у нас з’явилася Наталочка.
Все загалом у нас добре, живемо дружно, Сашко в мене чудовий чоловік і батько. Живемо не багато, але все, що треба, маємо. Сашко водієм багато років працює, я – в райраді нашого невеликого міста.
Зараз Юрко вже студент, Наталя вчиться у школі.
І ось минулого тижня наше життя безповоротно змінилося, перевернулося з ніг на голову…
До нашого дому завітав молодий чоловік. Я відчинивши двері одразу кинулась його обіймати, адже подумала, що то мій Юрасик, але ні. Цього звали Стефано і він мало розумів Української.
Розповів, що довго шукав свою справжню родину. Після того, як його батьки розлучились від матері він дізнався правду. Що він їм і не рідний, а всиновлений. Що його рідна мама і не здогадується, що він десь існує.
Сказала це лише тому, що дуже вже ображена була на колишнього і на те, що син з ним волів жити. Стефано шукав нас майже десять років. Він любить того свого батька і матір, але йому було цікаво знайти і нас.
Тепер, нарешті, мій світ повний. Нехай і через багато років я отримала відповіді на всі свої запитання. Чоловік хотів і в служби писати і щось з’ясовувати, але я не погодилась на це. Навіщо? Щастя любить тишу.
Автор: Олена К.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
