Мій тато в 24 роки надумав одружитися на однокурсниці Марині. Рідня дала зелене світло: дівчина з хорошої родини, красуня, спортсменка, відмінниця.
Кращого вибору своєму синові і побажати не можна. Стали готуватися до весілля – вибрали ресторан, а потім і меню. Замовили у відомого в місті ювеліра оригінальні кільця, в кращого кондитера – торт. Знайшли кравця.
Нічого не віщувало того, що ця весілля не відбудеться. Навпаки, все йшло ідеально, ніяких накладок і непередбачених ситуацій. Ось тільки за два дні до весілля, спину прихопило у матері нареченого спину прихопило.
А жінці танець з сином станцювати хочеться на весіллі. Подзвонила вона знайомому:
— Рятуйте, за два дні ви повинні мене на ноги поставити.
Той пообіцяв, що прийде мeдсестра. Жінка відповіла, що не пошкодує ніяких грошей і обов’язково щедро віддячить своїх рятівників.
Інну наречений в перший її візит вдома не застав. А за день до весілля сам відчинив їй двері, пропустив в квартиру і обімлів. Перед ним стояла та, за якою він би на край світу пішов.
Тато так і залишився стояти в коридорі, з пальто в руках. Інна зробила те, для чого прийшла, вийшла в коридор, одяглася і попрощалася. Тато за нею. Телефонів мобільних в той час не було, а якщо і були – то не у всіх. Рідня турбується. А знайти його не можуть.
Він, як хвостик, за Інною. Проводив її на всі виклики. Вечір. Пізно. Вона його додому жене. А він каже:
— Не піду я додому. Буду на лавці біля твого будинку ночувати.
— Навіщо? – здивувалася Інна.
Тато розповів про те, що на наступний день у нього весілля призначене. Марина – хороша дівчина, але він тільки зрозумів, що це не любов зовсім. І не хоче прожити з нею життя.
— Ну ви тоді підніміться, від мене додому зателефонуйте. Батьки ж хвилюються ваші!
Тато подзвонив своїм батькам. Вони жодному його слову не повірили. Вирішили, що у нареченого від надміру почуттів трохи нерви не витримують. І те, що він несе маячню – в межах норми. Він, як відповідальний громадянин, обов’язково прийде в РАЦС. Нічого скасовувати не стали. І дарма.
Наречений на весілля не з’явився. Наречена зі своїми батьками сцен влаштовувати не стали. Вони якось несподівано зібралися з силами, з думками.
І майже хором по-філософськи :
— Значить, не судилося бути разом.
Матір нареченого розплакалася навзрид, розуміючи, яку прекрасну дівчину її син образив.
А син, щасливий, закоханий, окрилений ще пів року навколо Інни кружляв. Доки вона за нього заміж не вийшла. І з’явились у них ми – я і 2 моїх братів. І тільки через роки бабуся і дідусь пробачили синові його каприз. Від долі не втечеш, навіть якщо доводиться бігти від вінця в протилежну сторону.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
