“Нічого ти не розумієш, Зоє! Чоловіка треба виховувати, направляти, вести твердою рукою!
— Елю! Тобі скільки років? Тридцять. І йому стільки ж. Невже для тебе не є очевидним те, що пізно вже виховувати? Яким взяла, таким і залишиться! Він доросла людина з повністю сформованим характером, власною думкою і поглядами на життя. У нього свої цілі, свої поняття…
Зоя насилу собі уявляла, що означає виховувати дорослу людину, свого чоловіка. Гаразд, якби мова йшла про зовсім молодого хлопця вісімнадцяти років, і то навряд чи він вже буде підлягати «виховуванню», але дорослого тридцятирічного чоловіка…
Зоя уявила собі картину: ось її чоловік приходить з роботи, а вона йому: «Руки мий і за стіл». Ось він проходить на кухню, сідає і хоче включити телевізор або за смартфон хапається, а Зоя забирає пульт або гаджет і повчально йому розповідає про те, як шкідливо одночасно дивитися телевізор і читати. Чоловік намагається заперечити, а вона йому: «Не слід розмовляти з набитим ротом і взагалі, коли я їм я мовчу».
Чоловік покірно замовкає і вечеряє у повній тиші.
Далі, коли він поїв, вони разом прибирають все зі столу, точніше Зоя прибирає, а чоловік допомагає, адже він толком не знає, що куди, потім вони протирають стіл і разом миють посуд… Що потім? Далі уроки треба робити. Так Так. Чоловік же повинен підвищувати свою кваліфікацію, духовно зростати, вдосконалюватися, як там Еля говорить. Ну ось. Значить, дістають вони підручники, займаються. Зоя пояснює, якщо щось незрозуміло, дає питання з пройденого матеріалу, хвалить за правильні відповіді, а потім дає домашнє завдання… Чоловік робить, намагається, пише. Іноді відволікається, але Зоя пильно стежить і закликає його до уважності.
Ну що ж, важливі справи закінчені, можна і відпочити, за душевною розмовою. І ось Зоя чоловіка питає, як, мовляв, день пройшов? А той відповідає коротко, що, мовляв, нічого особливого, все як завжди. Але Зоя наполягає, щоб чоловік все докладно розповів. Далі вони разом обговорюють робочі моменти, Зоя дає поради, як виправити те, що зроблено неправильно, чоловік уважно слухає і «мотає на вус»… Чоловік з тугою дивиться у віконце і Зоя прихильно дозволяє йому піти погуляти…
То що, виховувати чоловіка? Чи ні? І як? Зоя не розуміла… А якщо серйозно, ну хто вірить в те, що дорослу людину можна змінити і підлаштувати під себе? Можна звикнути і пристосуватися одне до одного, можна кохаючи, не помічати недоліки і знаходити все більше переваг… Зоя вважала, що потрібно просто бути поруч, любити один одного і все.
— Елю! Невже ти не розумієш, що чоловікові самому таке неприємно? І якщо вже він і терпить твої закидони, то тільки тому, що любить тебе і то до пори до часу. Всякому терпінню є межа. І він анітрохи не «виховується», а просто робить вигляд, щоб ти заспокоїлася. Чесно кажучи, йому вже давно слід було послати тебе куди подалі.
Пощастило тобі з ним, характер у нього м’який. І незрозуміло, хіба тобі самій подобається такий недомужчина, для якого, ти мама, вчителька, хто завгодно, але тільки не кохана жінка, з якою він може відчувати себе на рівних? Яка не буде приструнювати його особистість, перекроювати і переробляти під себе його характер, а буде любити його просто таким, який він є…
Еля співчутливо дивилася на Зою і хитала головою. Вона все одно вважає, що має рацію. І що чоловіка потрібно «зробити», інакше він сам ні на що не здатен і нічого в житті домогтися не зможе. І ще, Еля вважає, що все це вона робить не для себе, а на благо сім’ї …
***
Через місяць Еля зателефонувала Зої і сумним голосом попросила прийти. Подруга зрозуміла, що щось сталося, адже вона ніколи ще не чула, щоб у неї був такий тихий голос, тому кинулася до неї.
Зоя застала її всю в сльозах. Від Елі пішов чоловік. Він її кинув. Знайшов іншу.
Зоя анітрохи не здивувалася, але нічого вже не хотіла говорити подрузі, і нагадувати їй про те, що вона її попереджала, жінці і без того було дуже погано. Але цього слід було очікувати. Хто витримає таке регулярне “виховання”? Однак Еля так нічого і не зрозумівши, гірко плаче і робить свої висновки:
— От невдячний. Що йому не вистачало? Я про нього піклувалася, старалася. Хотіла як краще! Я ж не для себе! І взагалі… Я його, значить, виховала, а якійсь вертихвістці він дістався готовенький?! Несправедливість, просто кричуща!
Фото ілюстративне.
