fbpx
Дозвілля
Дивлюся я на тебе, як ти живеш. Може, переоформити квартиру на мене? Бачу, не бережеш себе і тобі недовго залишилося. Тепер Ніна йшла і міркувала, можливо, сестра права, треба переоформити квартиру. Все ж краще для неї, ніж потім у спадщину вступати. Кому тепер потрібна Ніна? Ось тільки кішці

Ніна, не поспішаючи, йшла по парку, збираючи черевиком опале листя, підкидала ногою його вгору. Вітер підхоплював листя і ніс в боки.

Настрій у Ніни був ніякий. Сьогодні два роки, як не стало її чоловіка. Три роки тому він зліг і, незважаючи на всі зусилля Ніни, протягнув недовго. Всі заощадження тоді Ніна витратила на те, що поставити чоловіка на ноги і здавалося, що все мало б бути добре, але раптом його не стало.

Пенсія невелика, але Ніні багато і не треба. Вона якось запустила все у своєму житті. Їй було все одно у що вона одягнена, що вона їсть, яка у неї зачіска. Дітей у них з чоловіком не було. І тепер Ніна залишилася зовсім одна. Є у Ніни сестра. Яка раз на рік приїжджає до неї. Сестра живе іншим життям, у неї діти, внуки, дача і чоловік.

Якось, поживши у Ніни тиждень, подивившись на те, як Ніна живе, сестра сказала:

– Дивлюся я на тебе, як ти живеш. Може, переоформити квартиру на мене? Бачу, не бережеш себе і тобі недовго залишилося. Тепер Ніна йшла і міркувала, можливо, сестра права, треба переоформити квартиру. Все ж краще для неї, ніж потім у спадщину вступати. Кому тепер потрібна Ніна? Ось тільки кішці. Треба подумати, кому кішку віддати. Сестра категорично заявила, що кішку не візьме, її чоловік не любить кішок.

Ось, у неї є чоловік і нелюбов чоловіка до кішок, а у Ніни кішка і квартира. Квартиру не шкода, кішку шкода. Але кішки сестрі не треба.

Вона підсікла в вкотре листя, і воно полетіло на чоловіка. Ніна підняла голову і вибачилась.

– Ніна? Ніна!

Ніна придивилася, перед нею стояв незнайомий чоловік.

– Я Ніна, а ви хто?

– Не впізнаєш? Я твій однокласник Тарас. Пам’ятаєш, у п’ятому класі зізнавався тобі у коханні?

– А, так згадала, тебе не впізнати, – без посмішки відповіла Ніна.

– Що, досі не подобаюся? Ох, ти мені тоді відмовила, а я тебе до восьмого класу кохав. Потім поїхав в інше місто вчитися. Але так все життя, як перше кохання згадував.

– Яким чином в рідне місто занесло? – запитала Ніна, щоб перевести розмову на іншу тему.

– У відрядження приїхав. Кличуть мене на ваш завод головним інженером. Ось іду, думаю. Вдома мене ніхто не тримає. Син виріс і одружився, навіть онук є. Дружина втекла з іноземцем, коли синові п’ятнадцять років було. А ти ж як?

– А у мене кішка. Ось міркую, кому її віддати, коли мене не буде. Чоловіка два роки як не стало.

– Ну якщо ти одна і я один, може, спробуємо жити разом. Я хороший, ти побачиш. Заробляю я добре. Я для тебе все зроблю. Чуєш?

– Чую, – прошепотіла Ніна одними губами. А про себе подумала: Стерниться — злюбиться. Рано ще квартиру на сестру переоформляти. Поживемо».

А потім раптом згадала:

– Тарасе, а ти кішок любиш?

– Обожнюю.

Ніна посміхнулася і взяла Тараса під руку.

Автор: Olena Slуnkyna.

Фото ілюстративне.