До дядька Льоні прийшла племінниця — бідна сирітка. Прийшла і попросила грошей:
— Дядьку Льоню, я заміж виходжу, а вбратися треба. Можеш допомогти?
Дядько купив усе необхідне, все оплатив. На весіллі сидів замість батька — видавав племінницю заміж.
Життя текло спокійно, без пригод.
Та знову племінниця прийшла:
— Дядьку Льоню, на перший внесок не вистачає. А так хочеться своє житло. Ми поступово все повернемо, зараз просто дуже потрібно.
Звісно, дядько дав грошей. Як же не допомогти рідним?
Молоді оформили квартиру, виплатили, переїхали, зробили ремонт. На новосілля дядька запросили, посадили на почесне місце.
Через рік у них народився хлопчик, назвали Льонею. Потім охрестили, і дядько став хрещеним батьком — дуже приємно.
Сам Льоня жив один. Колись був одружений, дуже кохав дружину й вірив у щасливе майбутнє.
Прожили разом три радісні роки, а на четвертий прийшла біда: дружина захопилася начальником і пішла від свого Леоніда.
Почалися чорні дні, коли нічого в світі не хочеться. Колишня дружина була безжальною — кілька разів приїжджала по речі. Леонід сидів на дивані в глибокій тузі, а вона збирала одяг і дрібні речі у пакети й говорила:
— Нічого не вічне, і ти звикнеш без мене жити. Можливо, знайдеш іншу. У будь-якому разі — щиро тобі цього бажаю.
Було б легше, якби вона не приходила. А їй, мабуть, було приємно його таким бачити.
Йдучи назавжди, сказала:
— Забери, Льоню, ключі. Вони мені більше не потрібні. Обійматися не будемо. Злим словом не згадуй.
Отак і залишився сам. Не одружився більше, хоча багато жінок із задоволенням пішли б за нього: без шкідливих звичок, добре заробляє, вихований, спокійний і працьовитий чоловік.
А він жив один і нічого змінювати не хотів.
Племінниця прийшла:
— Гроші, дядьку Льоню, знову потрібні. Моєму чоловікові потрібна машина, бо на роботу далеко їздити. Ми позику хочемо оформити, але краще взяти менше. Знаєш, які відсотки? Може, половину суми даси? Ми все повернемо, не хвилюйся.
Потім влаштували невеличке свято — «обмивали» машину. Чоловік племінниці радів, як дитина.
А дядько Льоня сидів і думав:
— Якщо вона вирішить народити другу дитину, то я достроково виплачу кредит за машину.
Подумав, але нічого не сказав.
За кілька місяців помітив у племінниці животик — чекають дитину. Значить, буде поповнення в родині.
Прийшов до молодих дядько Льоня й урочисто сказав:
— Гроші зняв, ось вони.
І поклав на стіл. Чоловік і дружина завмерли.
Дядько Льоня з інтонацією святого Миколая сказав:
— Це вам, щоб достроково закрити позику за машину.
Племінниця розплакалася, обійняла дядька. Її чоловік міцно потиснув йому руку:
— Ви свята людина, найрідніша!
Дуже гарні слова — радісно їх чути.
Минув час, і дядько Льоня допоміг старшому синові племінниці з квартирою, поки мав сили.
Потім звільнився — час на пенсію. Дядько Льоня втомився, скільки можна працювати?
З племінницею бачився рідко — вона була зайнята.
Якось вона прийшла, сіла на диван. Дядько подумав, що за допомогою. А вона раптом встала, дістала домашній халат, переодяглася у ванній:
— Ти, дядьку Льоню, не заперечуй. Я помию тобі вікна і всю квартиру теж. А ти полежи або прогуляйся. Я їжу принесла, пообідаєш.
У дядька Льоні з’явилася донька, онуки. І зять хороший. Повноцінна сім’я у дядька Льоні. Напевно, заслужив. Добро завжди повертається, якщо, не шкодуючи, випустити його у світ. Добро обов’язково повернеться.
