Важко відверто розповідати про найiнтимнiшi почуття, коли це кожен може прочитати. Але коли настає старість, вже інакше на все це дивишся.
У нашій родині було багато дітей, мабуть, дванадцять. Точно й не знаю, бо багато з них пoмeрлo ще малими. Нас залишилося троє дівчат. І якось сталася пригода, що запам’яталася нам все життя. Батько привіз картоплю, яку ми мали саджати. А от мами з нами не було. Вона якраз на потоці прала бiлизнy. Ми готувалися до весілля сестри, то в мами було багато клопотів.
Ну й ми, меншенькі, як могли, батькові допомагали. Раптом бачимо якогось незнайомого хлопця, який невпевнено йде нашим двором. А коли побачив батька, то зрадів так, ніби побачив дуже рідну людину. Вони стали один навпроти одного і юнак сказав: «Добрий день, тату!».
Ми б не дуже звернули увагу на цю розмову. Але хто ще сміє називати татом людину, яка належить тільки нам! Ми стояли, приголомшені цими словами. Хлопець чекав, що батько його обніме. Але сам ступити кроку вперед не наважувався. Тато раптом зблід. Він взяв незнайомця за плечі і несподівано крикнув: «Забирайся! Чуєш, щоб я сліду твого не бачив!».
Той хлопець пішов дуже сумним, але він назавжди залишився в нашій пам’яті. Він ще погладив по голові мою молодшу сестричку і сказав, що його звати Миколою. Це велика легенда нашого роду, про яку ми ніколи так більше і не довідалися нічого нового. Той юнак мав десь років із двадцять п’ять. Значить, він народився тоді, коли батько ще не знав нашої мами.
Але тепер, коли ми, сестри, маємо вже правнуків, дуже нам соромно за батька: чому він тоді так жорстоко вчинив? Чому ніколи не цікавився своїм сином? Ми намагалися з ним багато разів поговорити про це на схилі літ. Але він кожного разу вдавав, що не знає, про що мова. Може, йому було соромно перед нами? Або він справді не відчував нічого до свого найстаршого сина?
І от ми все життя вдивляємося у чоловіків такого віку, як той незнайомець, намагаючись віднайти в їх обличчях знайомі батьківські риси, але даремно. Жодного разу доля із зведеним братом нас так і не звела. А от наші внуки в це вже навіть не вірять. Кажуть, що все це справді легенда.
Василина, Хустський район
Читайте також: Не думай про погане — захворієш. Варто прочитати кожному!