Дружина хоче зробити з мене “прибиральницю”, але я до останнього не здаюся. В моїй сім’ї тато завжди був “центром”, він, як і я, заробляв гроші, ну а мама крутилася біля нього, як білка в колесі. Я вважаю, що на цьому і тримається сім’я. Ну а що буде, якщо я з мітлою по хаті бігати буду? Та мене всі друзі засміють. На те вона і моя жінка, щоб догоджати
– Костянтине, ти можеш хоч раз мені допомогти? Чому я маю все тягнути на собі? – голос Віри звучав обурено, але я лише посміхнувся.
– Вірочко, ти ж у мене така сильна. Навіщо мені заважати твоїй природній незалежності? – відповів я, наливаючи собі каву і зручно влаштовуючись на дивані. – До речі, в сусідки Олени все на своїх місцях, і вона сама намагається все робити. Може, тобі варто взяти приклад?
Віра кинула на мене погляд, у якому читалася вся її втома і роздратування. Але я не відчував провини. Чому? Бо я вважаю, що чоловік – це лідер, і його головна роль – направляти, а не бігати з віником чи пилососом.
У нашій родині все завжди йшло за чітким планом. Я, Костянтин, вважаю, що жінка має підтримувати затишок, дбати про дітей і, звісно, про чоловіка. Ми з Вірою живемо разом уже десять років, і я звик, що в мене завжди чистий будинок, смачна вечеря і доглянута дружина. Ну як звик? Я цього вимагав.
Звісно, я теж працюю. У мене свій невеликий бізнес – магазин автозапчастин. Робота не з легких, але вона приносить мені стабільний дохід і впевненість у майбутньому. Віра, на мою думку, має забезпечувати ідеальний тил. Але останнім часом вона почала бунтувати. Може, це через сусідку Олену?
Олена з чоловіком нещодавно переїхали до нашого району. Вона – типова «сучасна» жінка: коротка стрижка, без макіяжу, руки завжди в мазуті чи землі. Разом із чоловіком вона виконує всі роботи по дому – і копає, і фарбує, і цеглу тягає. Мій сусід Ігор хвалиться, що вони все роблять разом. А я слухаю і думаю: «І чому це має бути ідеалом?»
– Костю, ти вважаєш, що це нормально – сидіти і дивитися, як я намагаюся зробити все одночасно? – Віра підвищила голос, повертаючи мене до реальності.
– Вірочко, я заробляю гроші, щоб ти могла займатися тим, що тобі личить. Хіба це не чесний розподіл? – я посміхнувся, але Віра вже закипала.
– А як щодо спільної роботи? Хоча б раз допоможи мені з дітьми або приготуй вечерю! І взагалі, я не твоя домогосподарка!
Ця суперечка була не першою. Здається, Віра почала бачити в мені ворога, а не партнера. Але хіба я не правий? Чоловік повинен бути центром уваги, а жінка – його підтримкою. Якщо ми почнемо мінятися ролями, де тоді наша гармонія?
Віра, звісно, намагається донести свою думку. Наприклад, одного разу вона сказала:
– Знаєш, Костю, я більше не хочу бути всім одночасно. Може, і ти навчишся щось робити вдома, крім того, щоб лежати на дивані?
– А може, ти зрозумієш, що чоловік – це стратег, а не тактик? – відповів я і підморгнув.
Моя позиція проста. Я виріс у сім’ї, де батько завжди тримав усе під контролем, а мама створювала затишок. Мені подобається, коли все в житті йде за цією схемою. Але чи так це має бути в сучасному світі?
Звісно, після наших суперечок Віра злиться, але потім все одно все робить. Чому? Бо вона мене любить. А я люблю її – таку жіночну, гарну, ідеальну для мене. Мені здається, що це і є справжній баланс.
А тепер я хочу спитати вас, дорогі читачі. Як ви вважаєте, хто має бути головним у родині? Чи правильно я роблю, наполягаючи на своєму? Чи, можливо, мені справді варто почати більше допомагати? Хоча, чесно кажучи, я досі переконаний, що жінка – це гармонія, а чоловік – її опора. Чекаю ваших порад!
