У квартирі запанувала дивна напружена атмосфера, коли противники уникають прямих зіткнень.
Наприклад, перш ніж вийти зі своєї кімнати, мати прислуховувалася: чи не ходять «ті» по коридору? Щоб не зіткнутися ніс у ніс з ними. Іноді відправляла чоловіка «в розвідку». Він виходив, потім повертався, казав, що все тихо. І жінка вислизала зі своєї спальні.
А з іншого боку — зять. Він теж сидів, як мишка. І відправляв дружину дізнатися, чи можна пробратися короткими перебіжками в ванну або в туалет?
Щоб уникнути небажаних зустрічей, молода дружина носила обід на таці до кімнати, як в комуналці. Одна жінка готує, друга тихо сидить в своєму кутку. Потім міняються.
Ні розмов, ні спілкування. Якщо раптом випадково зустрінуться, то опустять очі вниз і пройдуть повз одне одного.
Зять, звичайно, скромно вітався: «Добридень». Але у відповідь, як то кажуть, тиша. Всім було важко. Дуже важко.
Де працювали молоді? Чому не пішли в орендоване житло? Невідомо! Тільки четверо дорослих людей, як заморожені, жили під одним дахом.
Крига скресла на чоловічій половині. Батько залишив під вікном свою машину, а зять побачив, спустився вниз і спеціально почекав, коли тесть з’явиться. Поставив йому якийсь технічне запитання — про машину. Звичайно, батько не зміг промовчати і відповів. Зав’язалася жвава розмова. Потім вони разом вирушили в гараж. Мабуть, випили там трохи і між ними зародилася дружба.
Через тиждень разом поїхали на риболовлю. Після риболовлі щось робили — по дому.
Слідом і материнське серце розтануло і вони прийняли хлопця в свою сім’ю.
Пролетіло два місяці і батько став називати свого зятя сином. А той його — татом.
Закрутилася сімейне життя. Стало весело і легко — по-родинному.
Шумно відзначили день народження матері. Наготували багато різних страв. Розмовляли. Потім молоді умовили батьків заспівати. Дуже зворушливо, дуже чуттєво.
Після дня народження ніхто навіть не думав про орендоване житло. Навіщо? Всім так добре, так добре! Прийшло літо, і на батьківській машині дві подружні пари вирушили на озеро. Взяли з собою намети. Чоловіки рибалили, жінки засмагали, сиділи на березі і розмовляли про щастя.
Батько жартома казав, що палко мріяв про сина. І ось Господь послав йому синочка. А зять розповів, що рано втратив батька і виріс з матір’ю, тому теж хотів, щоб у нього була повноцінна сім’я і був батько. Йому дуже не вистачало батьківського тепла і чоловічої мудрості. Жінки слухали і посміхалися. Ну, а як тут не посміхнешся? Їм було дуже приємно і затишно на душі.
Через півроку «синочок» раптом став погано себе почувати. На обличчі печаль. Пропала колишня жвавість. Ентузіазм загубився. А донька все частіше затримувалася на роботі. Казала, що її начальство дістає. Мабуть, доведеться змінити роботу.
Приходила і ховалася за дверима своєї кімнати. І вони сиділи там тихо-тихо. Як і раніше.
Загальні вечері проходили якось похмуро. На запитання батьків дочка і зять відповідали, що все добре. Тоді батько вирішив поговорити з «сином» по-чоловічому. Але нічого не вийшло. На всі його запитання він відводив очі. І робив це якось тривожно.
Але, як то кажуть, скільки мотузочці не витися, а кінець буде. Донька прийшла в кімнату до батьків і повідомила, що трапилося непередбачуване: вона покохала іншого. Боролася з собою, але нічого зробити не змогла. Тому: «Вибачте мамо й тату, так вийшло».
Зять пішов із квартири тихесенько, щоб ніхто не чув. Швидко зібрався і під старими стелями запанувала тиша.
Батько вийшов в коридор, заглянув в кімнату дочки, а потім повернувся в свою, ліг на диван і відвернувся до стіни.
Після сказав: «Я знав, знав і раніше, що не можна ні до кого серцем прив’язуватися, бо потім відриватися буде складно. Розумієш? Нестерпно»!
Донька наступного ж дня переїхала до нового чоловіка. Знайомити його з батьками не поспішала. Мабуть, розуміла… Щось таки розуміла…
А батько отримав СМС. Колишній зять написав: «Ви все одно для мене, мов рідний батько. Прошу вас не хвилюйтесь. Це життя, що ж тут вдієш»?
Фото ілюстративне.
