— Діма, я хочу розлучитися. Як мені все набридло! — Світлана кинула сумочку на диван.
Діма навіть не відреагував на випад дружини. Він звик, що вона іноді нервує. Та й її проблеми його останнім часом не дуже хвилювали. У Дмитра були свої труднощі на роботі, зі здоров’ям, а тут ще й одна співробітниця почала явно з ним фліртувати. Звісно, спочатку Дмитру було навіть приємно, що до нього почала підкочувати дівчина явно молодша за нього.
Так, у Олени був син, але вже дорослий, і перешкодою для стосунків, якщо Діма захоче, син не ставав. Але проблема була у тому, що Діма сам не знав, чого хоче. Вони зі Світланою нещодавно виплатили іпотеку, дочка виросла, стала підлітком. Загалом, Діма був не проти спробувати щось нове. Хоча іноді й думав, що Олену доведеться добиватися — квіти, кафе, побачення… Це все він уже проходив зі Світланою і не дуже хотів повторювати.
— Ти мене чуєш? Я взагалі-то з тобою говорю! — окликнула Світлана. Вони вже сиділи за вечерею, і Діма знову задумався.
— Дім, я тут тобі розповідаю про роботу, питаю твою думку, а ти мене, виявляється, навіть не чув?! У голосі дружини прозвучали ображені нотки, але Діма навіть бровою не повів. За п’ятнадцять років спільного життя він навчився не реагувати на капризи Світлани. Ось тільки він не врахував, що це була не звичайна примха.
Дружина насправді втомилася від такого життя, постійна монотонна робота, байдужий чоловік, капризи дочки. Вона хотіла б усе змінити, ось тільки не знала як.
— Я тебе спитала, ти мене чуєш чи ні? Світлана кинула виделку на стіл і суворо подивилася на Діму. Той відповів здивованим поглядом. Дмитро звик, що дружина зазвичай згладжує гострі кути, не звертає уваги на його зауваження чи невдоволення.
Він знав, що Свєта може покапризувати або зробити щось, що важко укладалося в його голові, наприклад, пофарбувати волосся у червоний або зелений колір, або зробити тату, але вона ніколи не зайде надто далеко.
— Я тебе чую, — пробурмотів Діма, розуміючи, що йому треба щось сказати.
— Так, татко, це було непереконливо, — пробурмотіла п’ятнадцятирічна Оля. Вона встала, взяла свою тарілку і склянку й випалила:
— Поїм у себе у кімнаті. Не хочу слухати ваші розбірки.
Діма провів доньку поглядом і повернувся до дружини. Світлана задумливо дивилася на нього, ніби вперше побачила.
— Що не так, Свєта? Тобі обов’язково треба було сваритися?
— Я ще нічого не влаштовувала. Але можу це зробити! Дім, ти мене взагалі любиш? Тобі не здається, що у нас все якось похмуро й нудно? — відповіла дружина.
— А тобі веселитися треба? — Діма теж завівся.
Він не зрозумів, чому дружина раптом заговорила про любов, але на всяк випадок зайняв оборону.
— Свєтік, це сімейне життя! Воно і не буде райдужним! Робота, дім, донька… Все так і буде йти!
— Я не хочу цього! Мені потрібно щось інше! — невдоволено сказала дружина.
— Що? — Діма встав з-за столу з кислим виглядом й кинув: — Ну ось, апетит весь зіпсувала! Свєта, ну обов’язково було так робити?
Він пішов у зал, навіть не помітивши, як засмутилася дружина. Світлана подивилася йому вслід. Вона не знала, як достукатися до чоловіка, якого, здавалося, все влаштовувало. Сама Світлана дуже втомилася від побуту. Діма мав рацію — робота, дім і донька були основою її життя. Але так хотілося різноманіття, хоча б іноді! Кудись поїхати, або просто піти з чоловіком на побачення. У кафе чи кіно… Просто посидіти вдвох і побалакати, як колись давно.
Але, здається, Діму це не цікавило, він навіть слухати її не бажав. Хоча Світлана неодноразово намагалася підняти цю тему.
Цієї ночі, слухаючи хропіння Діми, Світлана довго думала. Вона розуміла, що повинна щось зробити, інакше життя стане зовсім нестерпним. Вдивляючись у темряву й розмірковуючи, вона усвідомила, що не любить чоловіка.
Так, колись їхнім стосункам можна було позаздрити, але це все залишилося в минулому. Зараз їх пов’язувала тільки донька. Коли за вікном почало світати, жінка прийняла важливе рішення, яке мало змінити все їхнє життя. Після цього вона міцно заснула, адже був вихідний, тож вдалося трохи поспати, але прокинулася Світлана такою ж розбитою, як лягла напередодні.
— Свєта, каву будеш? — Діма, задоволений вихідним широко усміхнувся їй.
— Так, не відмовлюся. Жінка прикрила рот рукою і солодко позіхнула.
Дмитро усміхнувся й запитав:
— Що, не виспалася? Світлана похитала головою й вирішила не тягнути з розмовою.
— Діма, мені потрібно дещо тобі сказати.
— Я тебе слухаю, — Діма відчував, що з дружиною щось відбувається, і зараз напружився, готовий до серйозних новин.
Світлана вдихнула більше повітря, видихнула, заспокоїлась, а потім вимовила: — Діма, я хочу розлучитися.
Дмитро навіть закашлявся, він не очікував такого повороту. Ще вчора все було добре, вони навіть не посварилися… ну, майже не посварилися. Але ж невелика сварка не може стати приводом для такого кроку!
— Чому? — тільки й спитав Діма, навіть не знаючи, що ще сказати. Світлана розвела руками й зізналася:
— Діма, ти подивися на нас. Ми ж не любимо одне одного! Наші стосунки остаточно з’їв побут. Ми навіть не звертаємо уваги одне на одного. Ми різні з тобою, Дім… Оля вже доросла, вона зрозуміє.
Світлана видихнула і замовкла, Діма теж сидів тихо. Він, може, іноді й думав про Олену і про те, щоб спробувати з нею, але це було з розряду фантазій. У душі Дмитро розумів, що ніколи не наважиться на такий крок. І не тільки тому, що звик до своєї дружини, а ще й тому, що любить її.
Попри якісь її капризи і непорозуміння між ними, Діма знав, що п’ятнадцять років спільного життя дуже зблизили їх. Вони були двома половинками одного цілого, і несподівано думка про розлучення вибила Дмитра з рівноваги.
— Я не хочу розлучатися! Я тебе люблю!
Світлана тільки похитала головою. Вона все добре обдумала і не збиралася слухати чоловіка.
— Сьогодні ж поїду у РАЦС, або навіть можна онлайн подати на розлучення, — випалила жінка.
— Свєтік, ти мені навіть шансу не залишаєш? Я не хочу розлучення! — обурився Дмитро.
— Так! — Світлана скептично подивилася на чоловіка. — Мені здається, що ти не проти. Просто боїшся почати нове життя!
— Я не боюся! Якщо хочеш знати, до мене вже кілька місяців клеїться одна дівчина. Її звуть Олена, і я їй подобаюся!
Діма хотів зупинитися, але вже не міг. Свєта ж слухала чоловіка з подивом й цікавістю, вона не думала, що її Дімка здатний так довго триматися. — Зізнаюся, я пару разів думав про те, щоб спробувати з нею. Але потім зупинився, тому що я люблю тебе!
Це було не зовсім правдою, але Діма вирішив, що і так зійде. Зараз йому потрібно було переконати дружину у своїх почуттях. Дмитро зовсім не хотів, щоб їхня сім’я розпалася. Він не хотів починати все спочатку, ділити майно, бачити доньку тільки зрідка. Не хотів розлучатися з комфортним життям, яке у нього зараз було.
— Світланко, як же я без тебе жити буду? Так, можливо, у нас і не все ідеально, але це ж можна змінити! Ти тільки скажи прямо, що тебе не влаштовує. Я ж ці ваші натяки не розумію! — намагався змінити ситуацію Дмитро.
Світлана уважно слухала чоловіка й відчувала, як її рішучість подати на розлучення тане з кожним словом Дмитра. Він завжди знаходив шлях до її серця.
— Свєтік, подумай ще. Не рубай з плеча! Оля хоч і вже доросла, але у неї такий вік зараз, що краще не травмувати її зайвий раз. Це ж усе закладається на майбутнє.
Дмитро сам не розумів, як у нього з’явилася ідея про доньку, але слова, здається, вплинули. Світлана зітхнула, провела рукою по обличчю, глибоко задумалася.
— Світланко, не поспішай, прогуляйся, розвійся трохи! На, ось гроші, — він дістав кілька купюр із кишені, — купи собі щось гарненьке.
— Я сьогодні вдома хотіла прибирати, — нерішуче промовила вона. — Там роботи стільки…
— А потім скаржишся, що побут заїв! Світланко, я сам усе зроблю. Я ж можу! — Дмитро дивився на дружину з докором. — Іди, прогуляйся! З подругами зустрінься, щось для себе зроби.
Коли Світлана нарешті вийшла, Дмитро окинув квартиру сумним поглядом. Він зовсім не планував проводити день за хатніми справами — у нього були свої плани на вихідний. Але він знав, що це важливо для їхньої сім’ї.
“Нехай відпочине. Я потерплю”, — вирішив він.
Світлана повернулася лише ввечері. Її обличчя було сяючим, очі — живими. Дмитро зустрів її у передпокої з усмішкою, хоча сам був виснажений після дня прибирання.
— Ой, Дімо, як я чудово провела час! Хочу частіше так!
Світлана ніжно поцілувала його, і Дмитро відчув, що давно скучив за такими поцілунками. Він зрозумів, що давно не бачив її такою задоволеною.
— Світланко, це тобі, — він простягнув букет квітів, який встиг купити.
— Дякую! Сьогодні відчуваю себе іменинницею! І відпочила, і манікюр зробила, і квіти ще отримала, — вона засміялася щиро, по-дитячому.
— Тепер так буде частіше, — впевнено сказав Дмитро, радіючи, що дружина вже й не згадує про розлучення. Потім він нахилився до неї й прошепотів на вухо:
— Я Олю відправив до своєї мами. Сьогодні ми тільки вдвох.
Світлана раптово почервоніла. Вона вже й не пам’ятала, коли востаннє чоловік організовував для них романтичний вечір. Але зараз він перевершив сам себе.
Дмитро дивився на її сяючі очі й розумів: йому справді подобається робити дружину щасливою. Так, вони прожили разом уже чимало років, але зараз між ними знову спалахнула любов.
Обоє зрозуміли, що ніякого розлучення не буде. Навпаки, це був новий етап їхніх стосунків, де вони любили й розуміли одне одного ще більше, ніж у перші місяці їхнього спільного життя.
